Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

Секунди на межі захвату і страху – захвату від того, що Свят торкався мене, страху через трикляту гусінь, – тривали, ніби ціла вічність. В голові гупотіло, в мене підскочив тиск, мов у дорослої жінки. Я відчула пальці Святослава прямо над застібкою свого ліфчика, а тоді він нарешті зняв з мене повзучу заразу і видихнув:

– Готово.

– Дякую, – голос все ще тремтів. – Допоможи застібнути сукню, будь ласка. Я сама не дотягнусь…

– Звісно. Без питань.

Та він не поспішав. Ніби ми й не стояли за десять метрів від шкільної будівлі, спочатку провів вздовж мого хребта, дражнячи, а тільки тоді взявся за «собачку» і потягнув замок вгору. Плаття повернулось у норму, а я заховала обличчя в долонях.

Такий момент зіпсувала

– Пробач, – прошепотіла я на межі чутності. – Я поводжу себе, мов малолітня істеричка, правда? Влаштувала таке…

– Все нормально, – осміхнувся Свят. – Я все розумію. Мені теж не надто подобаються комахи, а павуки… То взагалі страшне. Ти перелякалась. А я, – останнє він промовив, відступивши від мене на крок, – був надто наполегливим.

– Все добре! – видихнула я.

Руки все-таки опустила, але подивитись йому в очі не зважилась.

– Ні, не добре, – краєчком зору помітила, як Святослав заперечно хитає головою. – Ти просила в мене танець, а не пристрасні поцілунки посеред вулиці. Я не зводив тебе ще на жодне нормальне побачення, а вже розпускаю руки. Можеш врізати мені, якщо хочеш.

Тепер мені стало сили зазирнути йому в обличчя. Я трошки невпевнено усміхнулась і прошепотіла дещо іронічно:

– Відмовишся, так? Від наших… кхм… Стосунків?

– Якщо ти мені вріжеш?

– Ні, прямо зараз.

– Нізащо на світі! – заявив Свят. – Я все ще сподіваюсь загладити свою провину і завоювати твою прихильність.

О, йому не доведеться дуже старатись, це я прекрасно розуміла. Моя прихильність і так була цілком на його боці, моє серце, здавалось, вистрибувало з грудей і було готове битись в унісон з його власним. Дідько! То ось як почуваються закохані?

Ніби божевільні.

У мене не виникало сумнівів стосовно класифікації власного стану. Я відчувала, що поступово втрачаю голову і геть не маю шансів лишитись при тямі; Свят проникав мені в серце і погрожував його вкрасти раз і назавжди.

Я ніби ворота до Пекла відчинила, коли запропонувала йому ті стосунки. Свого персонального пекла, коли так хочеться, аби все було по-справжньому, але кожен знак уваги ставиться під сумнів.

– Гаразд, – усміхнулась я, – а що буде, якщо я все-таки тебе вдарю?

– В такому випадку я зрозумію, що спіймав облизня, і намагатимусь вигадати спосіб, як повернути твою прихильність. Не можна розкидатись симпатією такої чудової дівчини, як ти.

Чи зашарілась я? О, звісно! Стояла, червона, наче рак, і не знала, куди мені подітись. Напевне, мої однокласниці знайшли би зараз мільйон гострих фразочок, але я змогла пробурмотіти тільки:

– Думаю, тобі не потрібно шукати ніякі способи. Зрештою, я не планую тебе бити. Мені було… Приємно.

– В такому випадку, – Свят усміхнувся, – ти підеш зі мною сьогодні на побачення?

– О, – прокляття, ну чому це так не зручно? – Вибач, я…

– Розумію. Я надто пришвидшую події, – швидко зробив висновок він.

– Ні, ні! Просто у нас, ну… Сімейний вечір, – я зітхнула, – обіцяла батькам бути вдома. Сядемо дивитись якийсь нудний фільм.

Свят помітно посумнішав.

– Батьки, – промовив він. – Розумію.

– У нас сімейна традиція, – це звучало, ніби жалюгідне виправдання. Та це і було, власне кажучи, жалюгідне виправдання!

– Так, це не можна порушувати, – серйозно підтвердив Свят. – Коли я тільки-тільки закінчив школу, теж дотримувався сімейних традицій. Це вже зараз так повелось… Крім того, я не маю права красти тебе у батьків.

Він говорив це, а мені ставало все гіркіше і гіркіше. Традиція, під час якої я відчувала себе зайвою. Ненавиджу фільми! Батьки гасили світло, щоб їм зручніше було дивитись, а я нудилась, витріщаючись на триклятий екран. Ще й очі боліли. Зрештою, ми ніколи не називали це «традицією», просто, коли я в школі про це розповідала, інші величали саме так. Для мене це просто звичка, ніби так має бути щоразу, кожного тижня…

– Я скажу мамі, що сьогодні не можу, – випалила я швидше, ніж подумала, якою насправді буде реакція. – Не хочу дивитись той фільм, та й взагалі. Хочу піти з тобою.