Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

—  Любиш ставити умови? 

—  Ти використав мене Максе, тому я маю право отримати щось взамін. 

—  Я можу запропонувати взамін дахозносний секс. Цей варіант буде приємніший нам обом, — спокусливо усміхається Макс. 

—  Твоїй справжній дівчині не дуже б сподобалася ця ідея і мені також не подобається. —  Відхиляю пропозицію Макса, бо я знаю собі ціну і не хочу бути чиєюсь заміною, — То ти приймаєш мої умови?

—  Звідки ти знаєш, що в мене є дівчина? — запитує Макс.

—  А хіба це секрет? 

—  Ні, не секрет, — відповідає Макс без жодної емоції на обличчі ніби ми зараз говоримо про когось чужого, а не про його дівчину, — Я згоден Наті казати правду на твої питання, але якщо й ти казатимеш правду на мої.

—  Та без проблем, — погоджуюся я, бо й справді мені не має чого приховувати. 

Макс нарешті відпускає мене і підходить до каміну, щоб підкласти ще дров. Я повністю роззуваюся і зручніше вмощуюся на дивані, підклавши під спину декілька подушок. Ооо, як же добре. Я розслабляюся. Поруч з Максом, якого знаю декілька годин, не відчуваю абсолютно ніякого напруження. А це вже тривожний дзвіночок … Може встати і піти, поки не пізно. Думаю про одне, а говорю і роблю зовсім інше. 

— Звідки ти знаєш, де був ключ від цього будиночка? — запитую я в Макса. —  Здається весь маєток належить родині Сергія чи я помиляюсь.

— Родина Сергія це і моя родина, ти ж в курсі, що ми двоюрідні брати?

— Так, але ти ж тут не живеш, а поводиш себе ніби господар.

— Раніше жив, — відповідає Макс, — А після смерті моїх батьків, дід віддав весь маєток з гостьовим будиночком і всім іншим моєму дядьку, тобто батьку Сергія, а мене з Кирилом забрав до себе.

— Вибач, я не знала, що твої батьки померли. 

— Загинули в автокатастрофі, коли мені було 12 років, а Кирилу 10, — Макс намагається відповідати спокійно, але його вираз обличчя каже, що йому ще й досі болить.

— Це жахливо втратити батьків. А у такому ранньому віці тим більше.  

— Жахливо, — з сумом в очах відповідає Макс, але відразу переключається на іншу хвилю і його тон стає грайливим як і раніше.  — Ти здається хотіла про щось мене запитати, то вперед, поки я добрий і не передумав влаштовувати вечір одкровень.

— Ти не передумаєш, бо сам попросив мене залишитися.

— Самовпевненості тобі не бракує. Любиш, щоб останнє слово було за тобою?

— А ти маєш щось проти? — з викликом питаю.

— Сьогодні, не маю, — відповідає Макс — Зазвичай я спілкуюся з жінками більш м’якими та зговірливими.

— Мені сприймати це як комплімент чи як образу?

— Сприймай як факт, — усміхається Макс своєю чарівною усмішкою та сідає на диван.

А далі несподівано ловить мене за ноги і підсуває ближче до себе. Кладе мої ступні собі на коліна і легенько погладжує їх. Відчуття неймовірне. Я повільно розм’якаю від його дотиків і, здається, ще хвилина і я буду готова зробити все, що попросить Макс, лиш би він не зупинявся. Він бачить мій стан і переможно усміхається.

— Якби знав, що ти заспокоїшся, зробив би тобі масаж раніше, — каже Макс, продовжуючи масажувати мої ступні плавними рухами, ніби він все життя тільки цим і займався.

— Якби я знала, що ти такий вправний масажист, то лишилася б тут з тобою в замін на масаж.

— То тепер мені не треба буде казати правду?

— Треба буде, бо угода є угода.

— Ти не даєш поблажок.

— Ні, але я готова першою відповісти на твої запитання. 

Макс

— В тебе є хлопець, чоловік, постійний коханець? — я запитую, щоб промацати наперед ґрунт, бо знаю, що знову попрошу Наті підіграти мені, а от чи погодиться вона?

Мої рідні мають бачити нас разом, особливо дід. Але якщо вона у стосунках, то це буде проблемно організувати. І знову я запитую себе якого біса я представив її як свою дівчину? Не міг ще трохи почекати до Нового року, коли Міла прилетить зі зйомок. От тепер і розгрібаю, бо Наті явно не та дівчина, що кинеться мені на шию і буде радіти моїй пропозиції.

— Постійного, не має. — відповідає Наті. — Якби був, то я б не підіграла тобі за жодних умов. Для мене таке не допустимо, якщо ти в стосунках.
— Ти натякаєш на те, що я поганий хлопець?
— Я не натякаю, а констатую факт — ти поганий хлопець і зробив велику дурість, — каже мені Наті, ніби вихователька малюку, який нашкодив. — Якби я була твоєю справжньою дівчиною, то не пробачила б таке.
— Тепер зрозуміло чому ти без хлопця. Хто тебе таку принципову витримає, — я хотів пожартувати, але вийшло трохи грубувато.

Наті розгнівано зиркає на мене й пробує забрати свої ніжки з моїх колін, але я вхопився за них і не даю їй цього зробити, бо знаю, що вона втече.

— Відпусти, масаж закінчився і розмова також! — лютує дівчина, але я тримаю її, хочу приборкати, а ще мені подобається торкатися її ніжної шкіри.
— Наті, ти що, серйозно образилася на мої слова? Я не те мав на увазі. 
— Ти придурок Максе і цього вже не виправити. Відпусти!
— А ти не бачиш дальше своїх принципів, — злюся я. — Для тебе є тільки чорне і біле. А життя — це змішані фарби.
— Ти нічого не знаєш про мене, щоб таке мені казати.
— Наті, а що ти знаєш про мене? — Запитую у відповідь, бо вже втомився за сьогодні від її звинувачень. — Так само нічого, але вже зробила свої висновки. Впевнена, що всі вони правильні?
— Ти збрехав своїм рідним і своїй дівчині. Цей вчинок говорить сам за себе.

Наті дивиться на мене розчаровано. Я не знаю, чого вона від мене чекає, але продовжую розмову, бо не хочу, щоб вона думала про мене погано. Чомусь їй хочеться відкритися, щоб зрозуміла …

— Тебе колись зраджували найближчі люди? Ті, котрим довіряєш, як собі, котрих кохаєш і хочеш подарувати їм цілий світ.
— До чого тут це Максе?
— Відповідай Наті, — наполягаю я.

Дівчина трохи розгублена, але намагається не показувати цього.