Читати книгу - "Морок, у якому тону , Ксандер Демір"

Давид

В обід, як попередив Сашка, я був вже біля їх з Дашею квартири. Насправді я трохи переймався. Все ж таки, вперше мене кличе в гості син моєї коханої. Для мене важливо було показатись йому справді цікавим та крутим, а не старим дідом, як думає про мене його мама. І до того ж гадаю, що Саша – це вірний шлях до примирення з Малишевою. Адже, він для неї неймовірно важливий, як і має бути важливим для її майбутнього чоловіка, а якщо точніше, для мене.

-Привіт, проходь. – на порозі мене зустріла Даша, як завжди прекрасна. На ній був милий темно бордовий халат, доволі сексуальний халат, і пучок на голові. Колись так вона ходила в моїй сорочці, по моєму будинку. Все б віддав, щоб повернутись в ті часи, навіть змирився б з батьком..

-Привіт, це тобі. – протягнув завчасно придбаний букет зі світло рожевих півоній. Вона неймовірно любила ці квіти, і добре, що зараз якраз їх пора. – Ти дуже гарна у своєму домашньому вигляді.

-Дякую велике! – вона подарувала мені свою чарівну посмішку, навіть трохи червоніючи. Це найбільший скарб для мене. –А в пакеті що? – кинула оком на пакет в моїх руках.

-Я не сильно розумію, що потрібно підлітку і п’ятирічній дитині, тому купив якихось смаколиків, мармеладок, снеків. Надіюсь, вони зацінять, а не скажуть, що я старпьор. – посміхнувся, знімаючи з себе пальто. – А де, власне, діти?

-Ще не прийшли з кінотеатру. – дівчина пройшла в зал, який був з’єднаний із кухнею. Велика простора квартира. Я був дуже здивований. Неймовірно гарно. Всюди маленькі детальки, декор, вазони, фігурки якісь, свічки. Даша дістала одну зі скляних ваз і поставила туди букет. – Будеш чай, чи каву?

-Чесно не відмовився б від кави. – я сів за барну стійку, не відводячи погляд від коханої.

-Також вино дало про себе знати? – вона розсміялась і поставила чайник.

-Трошки. Старий вже так багато пити. – сперся на руку, продовжуючи свій зоровий контакт на ній. Я був повністю очарований нею. Її вигляд, її рухи, сміх, її очі, мов морок… я продовжую тонути в них. –А ти як проснулась?

-Ну… - вона схилилась на барну стійку, кидаючи до рота шматочок яблука. – Трохи голова боліла. Зараз вже краще. Добре, що Мія сама зібрала Сашу, а не будила мене.

-Як добре мати молодшу сестру, яка підросла і стала нянею, поки її старша сестра відсипається від вина. – я розсміявся, але Даші не сильно сподобався мій сарказм, тому вона впихнула в рота мені яблуко.

-Їж! Вітаміни треба!

Я відкашлявся і вийняв те яблуко. Це було дуже спонтанно для мене, особливо, коли я насолоджувався своїм жартом.

-Та ладно тобі, я ж жартую, лапуля. – я знову хитро посміхнувся, складаючи перед собою руки. Якби в мене було друге ім’я, воно було б – Жартівник-Давид. Поганий жартівник.

-Мія, до речі, була дуже здивована тим, що ти прийдеш. – повернулась до мене Даша, на хвилинку відволікаючись від приготування кави.

-Надіюсь, приємно? – трохи звинувачено подивився на дівчину. Якщо вона думає, що я її кинув, то так думають і усі її родичі, і друзі. Тому я один проти… багатьох.

-Ну, якщо вона «ненароком» тебе вирішить прибити, не дивуйся. – простягнула мені тарілку з печивом і чашку з кавою. Все ще пам’ятає, що я п’ю міцну, чорну. –Вона дуже хотіла погуляти на нашому весіллі. Це була її маленька дитяча мрія, але ти, Йилмаз, не дав їй здійснитись.

-Ще не пізно. – уловив погляд коханої на собі й відпив трохи кави. –Дякую за каву, мила!

-Ти даремно стараєшся. – вона клацнула мені по носу і знову відвернулась, щось старанно готуючи.

-Що ти майже весь час готуєш?

-Саша попросив пасту. Він такий самий фанат її, як ти колись. – сказала Даша і різко затихла. Дивно..

-Ну якщо він фанат пасти, з нього буде гарна людина. – знову відпив кави. –І до того ж він знайшов гарного повара, що прекрасно готує цю страву.

-Не заздри. – кинула ледь помітний погляд на мене через своє плече.

-Ти навіть і не уявляєш, як страшенно я заздрю Саші і Сергію. А якщо Сергійко твій чоловік, то я ще більше заздрю.. – я поклав до рота печиво, отримуючи просто неймовірну насолоду від нього. – До речі, печиво дуже смачне. Порадиш, де купувала?

-Я сама його випікала, такого більш ніде не знайдеш! – вона знову глянула на мене через плече, посміхаючись на всі зуби.

-Я не знав, що ти вмієш випікати.

І дійсно, печиво, яке вона приготувала, було просто неймовірне. Колись мені бабуся схоже готувала, коли я ще був малим дурником. Цей смак і справді повертав мене в приємні часи, безтурботні дитячі часи.

-Ти багато, чого не знаєш, Давидуся.

-О, ні.. Знову ти за своє. – закрив обличчя долонями.

-Я граю за твоїми правилами, милий. – вкотре розсміялась, не зупиняючись від приготування пасти.

-Та невже? Колись ти була готова на все, тільки щоб позлити мене. І це не завжди була гра саме за моїми правилами, кохана.

Несподівано вона повернулась і вже хотіла щось сказати, проте її зупинив дзвінок в двері. Схоже, прийшли діти, і я був вчасно врятований від болісної смерті руками своєї майбутньої жінки.