Читати книгу - "Маленька Відьма та Кір"

— І це все? — недовірливо запитала Марина.

— Все. Спробуй.

Марина вирішила спробувати, хоча вона дуже сумнівалася, що у неї щось вийде з першого разу.

Проте в останню мить вона раптом згадала того чудового білого коня. Подумала — і відчула, що її тіло зненацька кудись зникло. Вона в уяві відштовхнулася від підлоги і шугонула під стелю, боляче вдарившись у неї плечем.

— Обережно, — застеріг Кір. — І, будь ласка, без фанатизму.

Якусь мить він мовчки спостерігав за Маринкою, а потім невизначено мугукнув:

— Та-ак… Добре…

Кіт зробив коло, тоді всівся навпроти дівчинки і сказав:

— А тепер промов: «Невидима». І подумай, як було б добре, якби люди тебе не бачили.

Стати невидимою для Маринки виявилося зовсім просто.

— Тепер спускайся на підлогу. Розмова є…

Кіт був чимось стурбований.

Маринка уявила, як вона пір’їнкою спадає донизу — і за мить уже стояла на підлозі.

— Молодець, — сказав Кір. — Розумієш усе без підказок. Але про всяк випадок доводжу до твого відома, що під час занять левітацією у жодному разі не можна сумніватися. Інакше… Може статися, як сталося з Ікаром…

І Кір заходився розповідати.

* * *

— Напевно, ти чула легенду про Ікара. Якщо забула, то нагадаю тобі. Йдеться про те, що начебто Ікар за допомогою воску зліпив пір’я для крил і злетів на них ледь не до самого сонця. Але сонце розтопило віск, Ікар впав у море, де й потонув. Трохи правди в цьому є, але насправді все було значно простіше. Ікар просто володів левітацією, а воскові крила — лише вигадки людей. Річ у тім, що в якусь мить Ікар переоцінив свої сили і можливості. Він вирішив здійнятися на таку висоту, на яку ніхто до нього не залітав. Інакше кажучи, він просто захотів встановити рекорд для тамтешньої книги Гіннеса. Але засумнівався у своїх силах. А сумнів — найстрашніший ворог левітації. Тож Ікар загинув не через розтоплений віск, а через сумнів. Саме тому під час левітації усі вагання відкидай геть.

Дякую за увагу.

* * *

Кіт трохи помовчав, спостерігаючи, яке враження справила його розповідь на дівчинку, і несподівано попрохав:

— Пригадай, що незвичайного сталося з тобою не так давно. Це дуже важливо.

Пегас, матеріалізація духів та атем

Ці слова здивували Маринку. Вона навіть і уявити собі не могла, що саме могло цікавити Кіра.

— Я навіть не знаю, — призналася вона за хвилину.

— А ти подумай, подумай, — наполягав Кір. — Це трапилося зовсім нещодавно. Не згадаєш? Гаразд, поставлю питання інакше. Може, тобі зустрівся хтось незвичайний?

Маринка замислилася.

— Ти, — відказала вона нарешті. — Твоє відображення погрожувало мені кулаком у вітрині супермаркету.

Кіт зморщив свого носа:

— Ну… це я пожартував. Щоб ти не зазнавалася. Ні, я не про те.

Зненацька на кухні щось заторохтіло.

— Потім, не до тебе зараз! — гримнув Кір у той бік.

— Кому це ти? — запитала Марина.

— Домовику нашому, кому ж іще. Але ти не відволікайся, згадуй.

Маринці раптом пригадався білий кінь, що маскувався під бездомного пса.

— Ану, розповідай, як усе було насправді! — зажадав кіт.

Слухав він дуже уважно. На кухні знову загримкотіло. Та цього разу Маринка так глибоко поринула у спогади, що не звернула на гуркіт ніякої уваги. А от Кіт… Не встигла Маринка замовкнути, як він запитав:

— Хочеш побачити нашого домовика?

— А це можна? Він же дух — ти сам мені казав.

— Казав. І тепер кажу. А от ти, замість того, щоб суперечити, краще б клацнула пальцями і сказала: «З’явися!»

Марина так і зробила. У кухні знову щось загуркотіло, і на порозі з’явився крихітний дідусь із сивою скуйовдженою борідкою. Одяг на ньому був дивний: брудні джинси, валянки (до того ж лівий валянок був чорним, а правий — сірим) та якась недоладна куртка невизначеного кольору. До куртки замість ґудзиків були пришиті звичайні гайки. Вони, власне, були навіть не пришиті, а прикручені дротом з якимись хитромудрими вузлами.

Маринка вражено розглядала дідуся. Так он які вони, домовики!

— Ти б спочатку пояснив своїй учениці, що не гоже так різко матеріалізувати духів, — пробурчав дідусь, потираючи спину. — Боляче ж все-таки…

Кіт пропустив слова Домовика повз вуха і якось зовсім не по-котячому почухав потилицю передньою лапою.

— І що ти думаєш про це? — запитав він у Домовика.

— А що ж тут думати? — відповів той і сів прямо на підлогу кухні. — Воно, звісно…

— А все ж таки? — не вгамовувався кіт.

Домовик знизав плечима:

— Завдання для мага-початківця. Легас це був, Легас.

— Саме це мене і непокоїть, — сказав Кір і знову почухав потилицю.

Маринку розбирала цікавість, тому вона чемно запитала:

— Вибачте, що втручаюся у вашу розмову, але скажіть, хто такий цей Легас?

— Як би тобі, Маринко, краще пояснити… — почав Домовик, задумливо крутячи свій ґудзик-гайку. — Утім, питай кота — у нього є педагогічний талант.

— Легас — це син Пегаса і Єдинорога, — сказав Кір. — Досить загадкова істота. Він дуже потайний і з’являється вкрай рідко. Але водночас він з тих істот, яким завжди до всього є діло. Кажуть, що він дружить з волхвами — найсильнішими чарівниками і магами в усіх світах.

І він почав наступну свою лекцію.

* * *

— Як відомо, Пегас, згідно з міфологією, — крилатий кінь, улюбленець давньогрецьких муз. Оскільки він, навіть як на нашу мірку, народився досить давно, то про його народження ніхто достеменно нічого сказати не може. Однак існує кілька версій. Згідно з однією із них, Пегаса народила Медуза Горгона від бога води Посейдона, і нібито він вийшов із тулуба Медузи разом зі своїм братом — воїном Хрісаором, після того як Персей відрубав їй голову. За іншою версією, його породила кров Медузи, що тоді ж скрапнула на землю.

Достеменно можна сказати одне: Пегас літає зі швидкістю вітру. А улюбленцем муз він став тому, що ніби вибив своїм копитом з-під землі Гіппокрену — джерело муз, що здатне надихати поетів. Не менш цікава і загадкова постать матері Легаса.

Люди вважають, що Єдиноріг — це істота з кінської породи, що має на лобі ріг. Істота ця неначе володіє магією загоєння ран і приносить удачу. Ріг Єдинорога цінують за здатність нейтралізувати абсолютно всі отрути. Розповідають, що Єдиноріг має особливу магію, яка допомагає йому уникнути будь-якої пастки.

У цих легендах складно відрізнити правду від вигадки. Проте достовірно відомо, що зловити Єдинорога вкрай важко,