Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Адвіан мучився докорами сумління, але в глибині душі він розумів: Маріл має рацію.  Якщо доведеться вибирати між життям людської дівчини і благополуччям королівства, то жодних сумнівів бути не може.

Зрештою, у кожного своє призначення в житті, і зовсім неважливо, хто і до якого світу належить.

І принц одразу заприсягся сам собі, що зробить усе для того, щоб дівчина, якій призначено врятувати Уаджит від загибелі, залишилася живою. 

Його підспудно хвилював той факт, що пророцтва не збігаються і жоден мудрець не може стверджувати, скільки дівчат з людського світу зможуть пройти через портал.

Адвіан важко зітхнув і підійшов до напівкруглого витягнутого вікна, звідки відкривався чудовий краєвид на низькі лісисті скелі, подекуди вкриті сніговим нальотом. Над скелями розливалася безмежна небесна височінь, якою бігли невеликі кучеряві хмаринки.

Легкий вітерець приносив у кімнату запах хвої та сирої землі.

Адвіан здригнувся і зачинив вікно.  Досить думати про неминуче. Там, де допустима одна смерть, ще кілька смертей не мають уже жодного значення!

Важкі стіни замку тиснули на принца. Але очікування швидкої подорожі викликало в душі несподіваний азарт. Адвіану захотілося якнайшвидше вирушити в дорогу. 

Давно він уже нікуди не виїжджав з Уаджита. І на Кайтані давно не літав! Тільки спостерігав, як вона носиться над лісом, широко розправляючи свої сильні крила.

Вирішено! Якщо подорож до Заливних лугів неминуча, то й чекати нема чого! 

Адвіан попрямував до виходу, маючи намір поговорити з батьком негайно, але той сам, без стуку, відчинив двері і увійшов до кімнати сина.

– Я хочу, щоб ти вирушив у дорогу через два дні! – голосно, без будь-якої передмови, заявив король Ектор.

– Ти марно стрясаєш повітря, батьку! – поморщився Адвіан, – я вирушу завтра на світанку. Ось зараз піду і покваплю Маріла. 

– Приємно бачити, що ти  як спадкоємець, проявляєш свідомість! –  з задоволенням кивнув король, – Але є дещо, про що я хочу з тобою поговорити.

Адвіан насторожився. Такі заяви батька, як правило, нічим хорошим для нього не закінчувалися.

Ектор зачекав із багатозначним виглядом. Але оскільки Адвіан мовчав, прикидаючись нібито йому ні до чого немає діла, то король знову заговорив:

– Ти вже повнолітній, і як би не хотілося, тобі доведеться підшукати собі дружину, синку! Досі ти відкидав усіх претенденток...

Адвіан у знемозі закотив очі. Але Ектор і бровою не повів, продовжив  гнути своє:

– А я не наполягав, бо сподівався, що ти нарешті схаменешся і зрозумієш, що наші традиції не можна порушувати. Але, мабуть, надії мої були марними...

– Що для тебе зараз  важливіше, – не витримав Адвіан, – моє одруження чи порятунок королівства?

– Одне випливає з іншого. Ти врятуєш королівство, а потім, щоб зміцнити наш статус, обзаведешся гідним спадкоємцем. Тому я і твоя мати ухвалили єдино правильне рішення: на початку весни ми влаштуємо пишний бал, куди будуть запрошені всі жінки і дівчата Дев’яти королівств не молодше шістнадцяти і не старше тридцяти, які б відповідали  твоєму високому статусу. І ти, нарешті, вибереш собі наречену. Це не примус, мій сину, це порада. У навколишніх царствах дуже багато справжніх красунь! –  з задоволеним виглядом закінчив Ектор.

– Боюся, я не зможу одночасно і королівство рятувати, і вибирати собі наречену, – мляво пручався Адвіан.

– Твоя справа – лише відкрити портал у світ Ірзи, всім іншим займуться наші мудреці. Тобі не доведеться  багато спілкуватися з тією, яка звідти з'явиться, не хвилюйся. Вона – не наречена, вона – джерело.

– Джерело? – Адвіан невесело всміхнувся, – Так, Маріл сповістив мене про те, що за доля може чекати  на ту бідну дівчину.

Король Ектор нічого не відповів, лише філософськи розвів руками. Він не був жорстоким за своєю природою, але коли йшлося про благополуччя Уаджита, то залюбки  закривав очі на всі норми моралі.

– І ще, – додав він, беручись за круглу  ручку, щоб відчинити двері, – раджу тобі відмовитися сьогодні від товариства твоїх веселих подружок і гарненько відпочити. І не забудь попрощатися з королевою!

І Його Величність пішов геть, залишивши сина розмірковувати про почуте.