Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

Несподівано… Я думав, за мною надішлють звичайний флаєр з андроїдом. У крайньому випадку, так би мовити, за кермом, буде хтось із рядового складу. Але Ка-Гор завітав особисто. Та ще й на великому орбітальному модулі. Виблискуючи лускою протилазерних щитів, як велика рибина, і схожа на неї контурами, ця махіна зайняла всю площу перед пунктом прийому крові.

Так і не прийшов до тями лікар, що впав у ступор після того, як з бази відповіли, що за мною зараз прилетять, і цицька... в сенсі, великоока Ліля буквально прилипли до вікна лабораторії, витріщаючись на те, як лейтенант космічних сил, що вийшов з модуля, першим відважив церемоніальний уклін.

Коротконога, мавпоподібна постать, у комбінезоні кольору «кава з молоком», при цьому виглядала дещо комічно. Не пристосовані тіла Хантерів до таких рухів, але це мало ніякого значення. Хантер вклонявся землянину! Вперше з початку Вторгнення та підкорення планети інопланетянами.

— Добгий, Лео-Ніде! Гад тебе знову побачити.

— І тобі не хворіти, Ка-Гор… — я у відповідь теж зобразив уклін. Правила етикету, особливо протокольні, вони такі — порушиш і можеш завдати смертельної образи. Взагалі-то, я зараз відчував себе гладіатором, що вже зробив крок на арену, де навіть влада імператора безсила. І я можу безшабашно крикнути «Ave, Caesar, morituri te salutant!», а можу гордо продефілювати повз, не удостоївши навіть поглядом. Тим, хто йде на смерть, дозволено все.

На жаль, не в моєму випадку. Тому що я виходжу не на сцену театру, де всі ролі розписані заздалегідь, а скоріше, як і той самий японський льотчик, лечу у невідомість. І мені ще тільки доведеться обхитрувати ворога, підібратися непомітно до цілі, вийти на лінію атаки, і тільки тоді можна закричати «Банзай!». Вже знаючи, що відплата невідворотна. Тож у моїх інтересах, щоб ніхто нічого не запідозрив раніше часу.

— Добге, що ти сам зв'язався з нами. Дуже вчасно... Я завтга й сам почав би тебе шукати. Мій звегхник, адмігал флоту Бо-Гог, дуже хотів тебе побачити.

— Сам адмірал? Ого! — здивувався я. — І за що мені така честь випала? Наскільки я знаю, за всю історію наших взаємин, навіть із найвищими представниками Землі не розмовляв ніхто вище командора.

— Нехай це залишиться сюгпгизом… — вишкірив ікла Ка-Гор, що, мабуть, мало означати посмішку. 

— Ну, хай залишається… — Тим більше, що в мене для них теж є сюрприз. Цілих шість штук. — До речі, ти почав будувати фрази правильніше.

— Я тгенувався. Мова землян тепег важлива для нас. Заходи в шатл, — посунувся лейтенант, відступаючи від відчиненого люка. — Не пгимушуватимемо пана адмігала чекати...

— Звичайно. Як скажеш.

Мабуть, мене запросили до пасажирської частини модуля. Оскільки всередині капсули, оббитої якимось еластичним навіть на вигляд матеріалом, не було нічого, крім двох великих крісел.

— Сідай у будь-яке. Вмощуйся зручніше. Я допоможу підлаштувати…

Крісло м'яко прийняло мене, притискаючись до тіла з такою ніжністю, з якою ми не завжди обіймаємо коханих.

— Круто…

— Це компенсатог пегеггузок… Огбітальний модуль рухається швидше за фланеги, і два-тги «ж» доставляють не надто пгиємні відчуття. Особливо для літніх. Я піду у кгісло пілота. Політ займе близько години. Гаджу не залишати кгісло до стикування. А кгаще — поки я за тобою не піду.

— Нудно… — обвів я очима порожнє приміщення. — Мені що, цілу годину витріщатися на стелю?

— О, ні… — Ка-Гор провів долонею підлокітником, щось там натиснув, і в бортах модуля з обох боків від сидіння з'явилися прозорі овали, з метр у більшому радіусі. — Зазвичай ми тгимаємо ілюмінатори зачиненими, але я не подумав, що це твій пегший політ і ти ніколи ганіше не бачив своєї планети з Космосу. Насолоджуйся... З незвички це пгосто фантастичне видовище.

— Дякую. А на ваші кораблі можна подивитися? — я спробував надати голосу байдужого звучання. — Їх я також ніколи не бачив зблизька. Та й взагалі ніхто не бачив.

— Можна… — відповідь Ка-Гора пролунала у моїх вухах справжнім салютом. — Я зроблю коло вздовж агмади. Пегшому почесному гостю можна все.

Хантер показав мені як закласти фіксуючі ремені і допоміг застебнути.

— А хіба для польотів за межі атмосфери не потрібний скафандр? — здивувався я, бачачи, що Ка-Гор збирається йти.

— Модуль гегметичний. Гозгахований на великі пегевантаження, а система життєзабезпечення встановлена так, що повітря вистачить на добу. Цього достатньо, щоб допомогти у газі авагії. А якщо на модуль будуть впливати такі сили, що він все ж таки буде знищений, то, на жаль, рятувати не буде кого. Є ще питання?

— Ні… — похитав я головою.

— Чудово. Тоді злітаємо.       

Мій перший і єдиний політ на викраденому у загиблого сержанта флаєрі був схожий на старт міжорбітального човника, як піша прогулянка з галопом на коні, що поніс. Перевантаження одразу вдавило мене в сидіння з такою силою, що здавалося, ніби зверху навалився ще один я, причому помітно додавши у вазі.

Пару хвилин я тільки ковтав повітря широко відкритим ротом, відчайдушно стараючись продихатися, але грудна клітка, що здавлювалася посиленою гравітацією, ніяк не хотіла зробити глибокий вдих, втягуючи повітря невеликими ковтками. Натомість радісно, зі свистом виштовхувала його назад.