Читати книгу - "Беззоряне море, Ерін Моргенштерн"

Однак є історії ще крихкіші: на кожну вигравіювану в камені казку припадає значно більше написаного в осінньому листі чи вплетеного до павутиння.

Є історії, загорнуті в шовк, щоб на їх сторінки не потрапляв пил, та історії, що вже померли, — їх шматки збирають і зберігають у спеціальних урнах.

Це тонкі речі. Не такі надійні, як ті їх родичі, що їх читають уголос і вивчають напам’ять.

До того ж комусь завжди кортить подивитися, як горить Александрія. Такі люди були завжди. Такі люди будуть завжди.

Тому завжди будуть і вартові.

Багато хто віддав на службі своє життя. А в більшості людей життя забрав час, перш ніж вони встигли згаяти його якось інакше.

Лише зрідка трапляється, що вартовий не до скону залишається вартовим.

Якщо ти вартовий, тобі довіряють. Щоб тобі довіряти, тебе повинні ретельно перевірити. Перевірка вартових — тривалий і напружений процес.

Добровільно стати вартовим не зможе ніхто. Їх обирають. Потенційних вартових визначають, а потім за ними стежать. Уважно вивчають.

Кожен їхній рух, вибір, дію оцінюють невидимі судді, які більше не виконують ніяких справ, а лише спостерігають місяцями. Іноді минають роки, поки вони санкціонують свою першу перевірку.

Потенційним вартовим не повідомляють, що їх перевірятимуть. Важливо скласти тести, не знаючи про те, що це тест, щоб в жодному разі не спотворити результати. Чимало перевірок нікому не видається перевірками навіть заднім числом.

Потенційні вартові, яких відсіяли на ранніх етапах, ніколи не дізнаються, що хтось розглядав їхні кандидатури на цю роль. Вони й надалі житимуть своїм життям і виберуть для себе інші шляхи.

Здебільшого кандидатів відсіюють ще до шостої перевірки. Пройти дванадцяту мало кому щастить.

Перше тестування проводять завжди однаково, байдуже — в Гавані чи за її межами.

У великій публічній бібліотеці маленький хлопчик розглядає книжки в очікуванні зустрічі із сестрою. Він зводиться навшпиньки, щоб дістатися полиці високо в нього над головою. Правду кажучи, дитячий відділ він уже давно покинув, але ще не досить виріс, щоб діставати до всіх інших полиць.

Жінка з темними очима, із зеленим шарфом на плечах (як йому відомо, це не бібліотекарка) простягає хлопчикові книжку, до якої він тягнувся, і малий знічено киває на знак подяки. Вона запитує, чи може й він їй допомогти, а діставши згоду, просить приглянути за її книжкою і показує на тоненький томик у коричневій шкіряній обкладинці на столику неподалік.

Хлопчик погоджується, і жінка йде. Минають хвилини. Хлопчик далі вибирає книжки на полицях, пильнуючи за коричневою книжкою.

Минає ще кілька хвилин. Хлопчик вирішує пошукати жінку. Він дивиться на годинник. Незабаром йому самому доведеться покинути бібліотеку.

А потім жінка з’являється. Вона не звертає на нього жодної уваги й бере до рук книжку.

У цієї жінки темні очі, і на плечі в неї накинутий зелений шарф. Вона дуже схожа на попередню, але це не вона. Коли жінка обертається, намірившись піти, хлопчика накриває хвиля занепокоєння, ба навіть охоплює паніка.

Він просить її зупинитися. Жінка розвертається, на обличчі здивований вираз. Хлопчик, затинаючись, пояснює, що книжка належить комусь іншому.

Жінка всміхається й нагадує, що вони в бібліотеці, де книжки належать усім.

Хлопчик уже ладен відпустити її. Тепер він не певен, справді це інша жінка чи, може, та сама, бо схожі вони як дві краплі води. Він запізниться, якщо очікуватиме далі. Простіше буде, коли ця жінка забере книжку й піде собі геть.

Однак хлопчик знову протестує. Він занадто багатослівно пояснює, що його попросили приглянути за книжкою.

Зрештою жінка поступається наполегливості маленького збудженого хлопчика й віддає йому книжку.

Він притискає до грудей приз, який дістався йому такою ціною.

Хлопчик не знає, що його перевіряли, та однаково пишається собою.

За дві хвилини повертається перша жінка. Цього разу він упізнає її. Очі в неї світліші, візерунок на шарфі інакший, а золоті кільця висять у правому вусі, а не в лівому.

Вона дякує хлопчикові, коли той простягає їй тоненьку коричневу книжечку. Потім нишпорить у сумочці, витягає загорнуту в папірець цукерку й притискає палець до губ. Малий ховає смачненьке в кишеню, розуміючи, що в бібліотеці таким речам не місце.

Жінка ще раз дякує і йде, узявши книжку із собою.

Протягом наступних семи років хлопчика ніби й не помічають. Більшість початкових випробувань подібна — вони перевіряють старанність, повагу й увагу до деталей. Судді спостерігають за тим, як кандидати реагують на щоденний стрес чи надзвичайні непередбачувані події. Оцінюють, як вони відповідають на розчарування чи як поводяться, коли десь подівся їхній кіт. Декого просять спалити або ще якось знищити книжку. (Той, хто знищить її, хай яким книжка буде наповнена несмаком чи огидною писаниною, з випробуванням не впорався.) Одна-єдина помилка — і ти вже їм нецікавий.

Після дванадцяти випробувань потенційним вартовим повідомляють, що їх оцінюють. Тих, хто не народився в Гавані, привозять туди й селять у кімнатах, де ніколи не мешкала жодна жива душа. Вони навчаються і складають ще безліч різноманітних тестів. Випробовують психологічну силу й волю духу. Випробовують уміння імпровізувати, уяву.

Усе це триває три роки. Більшості кандидатів відмовляють. Інші самі вибувають десь на середині шляху. Дехто, однак не всі, виявляють, що наполегливість важливіша за ефективність.

Коли спливає три роки, кожен отримує яйце. Усіх звільняють від навчань і тренувань.

Тепер їхнє єдине завдання — повернутися за пів року із цим самим нерозбитим яйцем. На стадії яйця відсіюється чимало потенційних вартових. З-поміж тих, хто поїхав з яйцем, повертається приблизно половина.

Потенційних вартових, які зберегли яйце цілим, відводять до старійшини. Старійшина жестами наказує віддати яйце, і потенційний кандидат підіймає його в повітря на долоні.

Старійшина нахиляється вперед, але не бере те, що йому пропонують, а натомість стискає пальці кандидата на яйці.

Стискає руку, змушуючи потенційного вартового розчавити яйце.

У руках залишається лише потріскана шкаралупа й порох. Дрібний золотий порошок, який ніколи вже не відмиється з долоні — він сяятиме навіть через десятки років.

Старійшина нічого не каже про крихкість чи відповідальність. Слова не потрібно вимовляти вголос. Усе й без них зрозуміло.

Тоді старійшина киває: кандидат закінчив навчання, тепер починається ініціація.

Після випробування з яйцем кожному потенційному вартовому влаштовують екскурсію.

Вона відбувається в знайомих кімнатах Гавані: розпочинається біля годинника зі стрімким маятником у Серці й рухається в напрямку головних зал, житлових крил і читацьких кімнат, а далі зазирає до винного льоху й бальної зали