Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"

полкові вправи. Побачите села, перетворені на касарні та вбивство, що з халуп організовано і збройно посувається шиком, в повнім порядку, нарешті москалі улаштують грабунок від Смоленська до Іркутська, так, як вони марширують під час параду на площі перед Зимовим Палацем у Петербурзі. Наслідком такої одноманітності природних нахилів народу та його суспільних звичаїв постає однозгідність, прояви якої можуть стати дивовижними, як у Добрім, так і в злім.

Все є темне в майбутньому світі, але що є певне — це те, що світ побачить дивні сцени, які відіграє перед іншими націями ця заздалегідь определена нація».

Усі ті пророчі думки де Кюстіна були навіяні грізними селянськими розрухами на Волзі, що саме відбувалися в час відвідин маркіза та про які було заборонено навіть говорити, не те, що писати. Словом, точнісінько так, як за наших часів це роблять у Москві сучасні нащадки Ніколая Палкіна.

А от ще дальші слова Кюстіна, які знову-таки здаються написаними, неначе сьогодні:

«Я додам, що криваві сцени ще відбуваються щодня в багатьох місцевостях цієї самої країни, де суспільний лад щойно був порушений та відновлений таким жахливим способом. Ви бачите, як москалі з гордістю закидають Франції її політичні непорядки та з того роблять висновки на користь самодержавія. Але хай буде дана воля друку в Росії на 24 години і ви довідаєтеся про таке, що вас примусить з жахом відступити. Мовчання конче потрібне для утиску. При самодержавній владі порушення мовчанки є недискретністю, що дорівнює державній зраді.

Якщо знаходяться поміж москалями кращі дипломати, як серед більш поступових у цивілізації народів, то це тому, що наші часописи дають їм відомості про все, що в нас діється, про передбачення і замість того, щоб мудро ховати від них наші недоліки, ми за них пристрасно щоранку їм нагадуємо в той час, як їхня, працюючи в темряві, візантійська політика ховає старанно перед нами все, що вони бояться нам показати.

Ми йдемо за денного світла — вони посуваються приховано: гра не є рівна. Незнання, на яке вони нас залишають, нас осліплює; наша щирість їх освітлює, ми маємо хибу балакучосте, вони посідають силу таємниці: от що робить їх такими звинними».

VI

ІНВАЗІЯ ЗАГРОЖУЄ

ЄВРОПІ ЗІ СХОДУ.

ОПИНИВШИСЬ У РОСІЇ, ДЕ КЮСТІН ПОЧАВ ДУЖЕ ЧОРНО ДИВИТИСЯ НА МАЙБУТНЄ ЄВРОПИ:

«Все, що я вам можу сказати, це те, що від часу, коли в Росії я бачу дуже чорне майбутнє Європи, Проте моє сумління примушує вам сказати, що цей погляд поборюють дуже розумні та досвідчені люди. Ці люди кажуть, що я перебільшую могутність Росії, що призначення цієї країни є понести свої здобутки на Схід, а потім розпастися... Вони визнають, що цей народ має відчуття мальовничості; вони присуджують йому музичні здібності, вони заключають, що ті нахили можуть допомогти розвинути до певної міри мистецтво, але їх не вистачає для переведення панівних намірів, які я йому приписую та які я вбачаю в його урядові. Наукового генія бракує москалям, — додають вони — москалі ніколи не виявили творчої сили, вони від природи одержали лінивий та поверховий дух; якщо вони вчаться, то більш від страху, а не через схильність; страх робить їх здатними за все братись... Але страх також перешкоджає їм зайти задалеко на кожнім шляху; геній через сміливість своєї природи є як героїзм, він живе свободою, в той час, як страх і рабство мають обмежене існування, як і пересічність, чиєю зброє вони являються... Москалі скоріше покірні, як розумні, скоріше релігійні, як філософи, вони мають більше слухняності, ніж волі, їхній думці бракує руху, як їхній душі свободи... На хвилину вони можуть стати здобичниками зброєю, але ніколи не стануть ними ідеєю, а народ, що не має чого навчити народи, які він хоче підбити, не є на довший час міцнішим».

Як бачимо з наведеного, тодішні Кеннани вміли краще аргументувати свої тези, Тим більше, що тоді москалі ще не вхопилися були універсальних отруйних ідей, якими мали б підбити світ, бо Маркс ще не встиг був створити для них свого марксизму...

Вже ж таки де Кюстін далі обстоює свої чорні передчуття. Навівши думки своїх противників, які ми значно скоротили, він пише:

«Такі, здається мені, найміцніші докази висловлені проти моїх побоювань політичними оптимістами... Я ніяк не послабив аргументів моїх противників; вони закидають мені, що я перебільшую небезпеку. Але в дійсності мої думки поділяють інші особи, маючи важливі для цього підстави. Вони закидають оптимістам їхнє засліплення, закликаючи їх побачити лихо ще заки воно не стало неминучим. Я представив вам питання у двох обличчях — висловлюйтесь: ваш присуд матиме для мене велику вагу, проте я попереджаю вас, якщо ваше рішення буде проти мене, то наслідком цього я далі буду старатися боронити мої погляди якнайдовше та якнайміцніше, пробуючи підперти їх ліпшими доказами. Я бачу велетня зблизька та я не можу себе переконати, що цей витвір Провидіння має завданням лише зменшення варварства Азії: мені здається, що його головне призначення покарати новою інвазією здрібнілу цивілізацію Європи; вічна східня тиранія безнастанно загрожує нам і ми підляжемо їй, якщо наші роздори та наші несправедливості зроблять нас гідними такої кари».

Поза тим де Кюстін звертає увагу на надзвичайну уважність, з якою москалі стежать за чужинцями, всюди їх супроводжаючи й не даючи їм можливости незалежно від них знайомитися з країною. Тодішні звичаї москалів нагадують сучасні методи Москви з її відвічним шпигунством.

Де Кюстін меланхолійно скаржиться на цю заздрісну пильність, з якою уряд відрядив до його особи фельдєгера, з яким маркіз мусив нерозлучно подорожувати по країні. Зрештою, поза фельдєгером усюди на шляху Кюстіна у відповідній хвилині несподівано виростали інші агенти тодішнього «інтуриста»:

«Вам ні в чім не відмовляють, але вас усюди супроводять. Ввічливість стає тут засобом догляду...» (Л. 19-й).

«В Росії таємниця панує всюди; таємниці адміністративні, політичні, соціальні і дискретність корисні та не потрібні... Режим, жорстокість якого вимагає, щоб його підтримувати подібними засобами — є режимом глибинно порочним». (Л. 20-й).

Майже одразу по прибутті до Петербургу де Кюстін схопив механіку існування цієї столиці, де він бачив «лише вищих урядовців, які командують над нижчими урядовцями. (Л. 9-й).

Ці спостереження цілком подібні до Шевченкових. На загал, чим більше вчитуватися у зауваження Кюстіна про Росію, тим частіше пригадуються майже подібними словами висловлені думки Шевченка в «Кобзарі» та в «Щоденнику». Варто навести без скорочення довше визначення