Читати книгу - "Букет улюблених квітів"

— Не мели казна-що! Галюню, я з тобою хочу серйозно поговорити, — обережно промовила Тамара.

— Будеш повчати мене як жити?

— Ні. Погодься на лікування. Так не можна жити! Ти почнеш справжнє життя, без алкоголю, влаштуєш особисте і...

— Мені подобається моє життя! — перебила її Галина.

— Ти обманюєш сама себе. Не може людину влаштовувати життя від однієї чарки до другої.

— Я все, що мала, вже втратила! — нервово вигукнула жінка.

— Не все! Дещо можна повернути, і ти цього хочеш, треба лише твоє бажання змінитися. Галю, я не наполягаю і силувати тебе не маю права. Просто пропоную тобі один із найкращих у нашій області реабілітаційних центрів, лікування і твоє перебування там я сама оплачу. Від тебе потрібне тільки бажання. Ось побачиш, як зміниться після того твоє життя! Не поспішай посилати мене на три веселі букви, як ти завжди робиш, коли тобі щось не подобається, а добре обміркуй мою пропозицію. Гаразд?

Тамара хотіла обійняти Галину за плечі, але щойно торкнулася рукою її тіла, як та відсахнулася, немов од чогось бридкого.

— Йди вже, — сказала Галина.

Тамару втішило хоча би те, що Галя не почала нервуватися й матюкатися, тож вона попрощалася і швиденько пішла. У Тамари вперше з’явилося відчуття, що Галина погодиться змінити своє життя.

«Цікаво, хто ж приносить мені лілії? — не покидала думка Тамару. — Чи то невдалий жарт когось зі знайомих, чи Анатолій так виявляє свою прихильність?»

Зрештою Тамара зробила для себе висновок, що букети квітів — справа рук її друга й нікого іншого.

Розділ 10

Його вабило до Марини. Це було давно забуте почуття, коли сама згадка про жінку змушувала серце оживати й воно шаленіло так, що вискакувало з грудей і ширило тілом теплу щемливу та приємну хвилю. Слава намагався зрозуміти, що Марина має такого, чого немає в інших жінках, але не міг. Здавалося б, звичайна жіночка, не красуня й не погана, із приємною зовнішністю та голосом, який не дратував, а навпаки, змушував прислухатися до кожної нотки, розмірковувати над простими фразами та відчувати приємний шум у голові. У чоловіка було багато жінок. Скільки? Він не рахував їх, не викроював для них у серці бодай маленького закапелка... Хіба що для однієї — чистої, невинної, але давно втраченої. Тепер Марина. Зовсім не схожа на ту синьооку дівчину з його далекого минулого, яку він ніколи не забуде, але й не поверне. Марина інша: доросла, розсудлива та трохи мрійниця, попри свій вік. Слава ніколи не припускав, що якась випадкова жінка змусить відчути те, на що він уже й не сподівався. Ночами він думав про те, що незабаром покине це місто й викине з голови випадкову знайому, яка збурила в його душі такі емоції, але не був певен, що зможе поїхати, легко викресливши Марину зі свого життя.

Цієї ночі він довго не засинає, а коли опиняється в царстві Морфея, то виявляє себе поруч з Мариною. Її волосся кольору стиглої вишні пахне ромашками, а не цигарками. Чоловік торкається його — на дотик м’якого й ніжного, як її вуста. Він припадає до них і, ніби в далекій юності, смакує цілунком, п’янким, приємним. Потім відчуває, як гаряча хвиля пристрасті охоплює все його тіло, і він, не стримуючись, починає швидко розстібати ґудзики на її блузці. Слава вже бачить її оголені груди, та жіноче «ні» спиняє його, і він прокидається. Геть спітнілий, він підхоплюється й одразу вмикає кондиціонер.

Була десята година ранку. Слава не звик так довго спати, й відчуття провини за тривалий сон охопило його.

— Я у відпустці, — нагадав собі й сам себе заспокоїв: — Маю право валятися в ліжку скільки завгодно.

І знову в думках вона — така близька й водночас далека, бажана та неприступна. Славі заманулося зробити для Марини щось незвичайне. Ця жінка змінила його бажання: він звик у житті брати, давати — то не про нього. Тепер же йому хотілося щось дарувати, дивувати її щодня, прокидатися разом із нею в ліжку.

— Старію і стаю сентиментальним, — вирішив він, зупинившись перед дзеркалом.

Лише зараз чоловік усвідомив, що життя його вже давно втратило сенс. Напевно, це сталося тоді, коли він з головою поринув у роботу, зосередивши всі свої бажання на створенні ситого й забезпеченого життя, тоді, коли гроші затуманили розум, заступивши всі інші людські почуття. Сиве волосся на скронях, зморшки на обличчі — старість підкралася непомітно. І як він її вчасно не розгледів? Та чи був у нього час, щоби роздивитися навколо себе, коли зводив будинок, потім придбав іще один, біля моря, потім — трикімнатну квартиру, про всяк випадок? А в цей час його безцінне життя спливало поміж пальців, як вода, знецінювалося з кожним прожитим днем і зі зростанням цін на нерухомість. Тільки зараз він замислився над тим, що відразу у трьох місцях один жити не зможе, що на той світ назбиране не забере, а життя... Воно теперішнього часу, не майбутнього, й нікому, окрім Всевишнього, невідомо, коли воно обірветься.

«Треба поспішати жити», — подумав Слава, і ця банальність здалася йому геніальним осяянням, бо справжній її сенс він зрозумів лише зараз, зустрівши Марину.

Чоловік чекав на дзвінок від Тамари, а та не озивалася. Щодня він лаштувався зателефонувати сам, проте щось зупиняло. Лише сьогодні зранку він усвідомив, чому сам не телефонує їй. Слава приїхав до міста своєї молодості, щоб усе з’ясувати для себе, а зустріч із Томою могла поставити крапку в його справі, після чого він мав би поїхати. Цього ж він не хотів.

Увечері у нього знову побачення з Мариною, а він усе ще не знає, як її здивувати, чим потішити. Врешті-решт Слава не вигадав нічого кращого, як купити жінці великий кошик білих троянд.

Розділ 11

І знову Тамара прокинулася рано. Вона спробувала заснути, але марно, тому підвелася, випила кави та пішла годувати Барса.

— Привіт, мій охоронцю!

Жінка попестила собаку: старенькому подобалося, щоби перед годуванням з ним поговорили та погладили. Так привчив його Марк. Чоловік приніс додому Барса маленьким цуценям, пухнастим і кумедним, як жива іграшка. Не любити таке «ведмежатко» було неможливо, і в родині він швидко став улюбленцем. Марк був проти того, щоби тримати собаку на прив’язі, тож одразу зробив йому будку й вольєр, куди можна було