Читати книгу - "Омана, Яна Янко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Увійшовши до кімнати, Вільям зупинився на порозі та ще раз оглянув її. На перший погляд, каюта вражала просторою вітальнею, оформленою у світлих і теплих тонах. Сонячне світло м'яко заливало кімнату, відбиваючись від світлих стін і надаючи всьому інтер'єру затишної атмосфери. На підлозі лежав розкішний м'який килим, по якому було надзвичайно приємно ходити босоніж, відчуваючи під ногами його ніжну текстуру і приємне тепло. Біля стіни стояв зручний сірий диван із великими пухкими подушками, які так і кликали зануритися у їхню м'якість. Неподалік стояв елегантний журнальний столик із гладкою поверхнею, ідеальний для того, щоб покласти на нього улюблену книгу, чашку гарячого чаю або келих вина. У вечірні години, загорнувшись у теплий плед, тут було особливо приємно відпочивати, занурюючись у читання або просто насолоджуючись тишею і спокоєм. Стіни прикрашали репродукції знаменитих картин: тут можна було побачити "Генріку" Пабло Пікассо з її абстрактними формами та сміливими кольорами, "Мати Вістлера" Джеймса Вістлера, яка вражала своєю простотою та елегантністю. Поруч висіла "Дівчина з перловою сережкою" Яна Вермеєра, яка зачаровувала своїм таємничим поглядом, а трохи далі — "Постійність пам'яті" Сальвадора Далі з її дивними, розплавленими годинниками, що ніби зупинилися в часі. Центральне місце займала "Зоряна ніч" Вінсента Ван Гога, картина, яка завжди приносила відчуття спокою та водночас таємничості. Хоча всі ці твори були лише якісними копіями, вони наповнювали кімнату атмосферою мистецтва і розкоші.
Вільяму особливо сподобалася спальня, яка випромінювала комфорт і затишок. Ліжко було великим і м'яким, ніби запрошувало зануритися в його обійми. Воно було вкрите теплою ковдрою, яка обіцяла зігріти навіть у найхолодніші ночі, а безліч подушок різних розмірів і форм додавала ще більшого затишку. Вони були розташовані так, щоб створити ідеальну опору для читання чи відпочинку. Біля ліжка стояла невелика біла шафа з витонченими ручками, в якій зберігалися найнеобхідніші речі. Поруч з нею був коричневий письмовий стіл із гладкою поверхнею, на якому лежала його улюблена книга, яку він привіз із собою. На столі також стояла стильна настільна лампа з м'яким жовтим світлом, яка створювала теплу атмосферу у вечірній час. Чорне комфортне крісло з м'якою оббивкою стояло поруч, ніби запрошуючи сісти та зануритися в читання чи роздуми. На стінах висіло кілька картин, кожна з яких додавала кімнаті свого особливого настрою. В одній частині кімнати висіла картина із зображенням спокійного морського пейзажу, в іншій — картина з квітучим лавандовим полем, яке нагадувало про теплі літні дні. Підлогу вкривав м'який бежевий килим, по якому було приємно ходити босоніж, відчуваючи під ногами його ніжну текстуру.
Але зараз усе це здавалося йому пустим і безглуздим. Він сів на своє ліжко і, дивлячись у вікно на безмежний простір океану, відчував, як всередині розливається гіркота самотності. На спинці ліжка лежала чорна куртка, яка привертала увагу своєю недбалою присутністю. Вільям підійшов ближче, взяв її в руки та підніс до обличчя. Він глибоко вдихнув, наповнивши легені повітрям, насиченим легким ароматом.
У пам'яті Вільяма яскраво закарбувався образ того чоловіка, який здавався одночасно далеким і надзвичайно близьким. Він не міг забути ті глибокі, блакитні очі, які дивилися на нього, як два озера, проникаючи до самого серця. Ці очі мали дивовижну здатність занурювати його в себе, ніби відчиняючи двері в інший, прихований світ. І ті сильні, але ніжні руки, що торкалися його щік і плечей, викликаючи легке тремтіння, яке проходило по всьому тілу.
Вільям досі відчував на своїй шиї теплий подих того чоловіка, який викликав мурашки по всій шкірі. Це відчуття було таким живим і реальним, що йому здавалося, ніби він знову відчуває його поряд. Усе це супроводжувалося мелодійним голосом, який залишився в його серці назавжди. Цей голос мав особливу чарівність, його можна було слухати вічно, як заколисливу пісню, що заспокоює й обіцяє захист.
Вільям настільки занурився у свої думки та спогади, що на мить забув, чому взагалі прийшов до своєї каюти. Йому потрібно було знайти того чоловіка і повернути йому чорну куртку, яка випадково опинилася в його руках, а також подякувати за неї та обов'язково дізнатися його ім’я. Можливо, ім'я цього чоловіка Аян Девіс, якого він так хотів відшукати. Він точно щось тоді відчув, його ліва рука почала свербіла, і це може бути знаком, що все-таки він має рацію.
Але де його шукати? Можливо, вони знову зустрінуться під час прогулянки палубою. Можливо, він побачить знайомий силует серед натовпу, відчує, як серце почне битися швидше, або почує той самий голос, який змусить його озирнутися. А може, він побачить ті блакитні очі, які знову привернуть його увагу і залишать глибокий слід у його серці.
Вільям знайшов свою екосумку і дбайливо поклав у неї чорну куртку. Він вийшов зі своєї каюти, обережно зачиняючи за собою двері. На шляху до палуби він вирішив заглянути до басейну, але, на жаль, той був закритий на технічне обслуговування. Вода була тихою і спокійною, як скло; юнак лише мимохідь зазирнув через прозорі двері, сподіваючись знайти там свого загадкового знайомого.
Далі він попрямував до лазні, сподіваючись побачити чоловіка серед відпочивальників. Але й тут двері були зачинені, а вікна завішені щільними шторами, які не пропускали ані сонячного світла, ані поглядів цікавих. Відчуваючи легке розчарування, Вільям вирішив перевірити спортзал. Двері до нього були відчинені, і він побачив кількох людей, які займалися на тренажерах. У залі було близько десяти осіб, але серед них не було того, кого він шукав.
Не втрачаючи надії, Вільям завітав до затишного кафе на нижній палубі. Тут панувала приємна атмосфера: аромати свіжозавареної кави та випічки наповнювали повітря, а м’яке світло створювало відчуття тепла. Проте, оглянувши всі столики, хлопець не побачив серед відвідувачів знайомого обличчя.
Залишалася надія на бібліотеку, де він сподівався знайти чоловіка, зануреного у читання. Але й тут на нього чекало розчарування: в затишному приміщенні, наповненому ароматом старих книг і тишею, не було нікого, хто б відповідав його опису. Стелажі з книгами, зручні крісла, приглушене світло — усе було ідеальним для спокійного вечора, але чоловіка не було.
Вийшовши на палубу, Вільям побачив, що тут, як завжди, вирувало життя. Люди розмовляли між собою, сміялися й насолоджувалися свіжим морським повітрям. Діти безтурботно бігали, граючись і наповнюючи простір радісними криками. Він глибоко вдихнув, відчуваючи, як його настрій починає поліпшуватися. Усмішка мимоволі з’явилася на його обличчі, коли він побачив, як весело проводять час інші пасажири.
З піднесеним настроєм Вільям знову почав шукати незнайомця. Він був сповнений нових сил і надії, вірячи, що десь серед усіх цих людей він неодмінно знайде того, кого шукає. Проте хлопець шукав його так довго, що зневіра почала охоплювати його серце. Він оглядався навколо, намагаючись знайти хоча б натяк на присутність загадкового незнайомця, але нічого не було видно. Втомлений і розчарований, він сів на лавку й подумки перебирав усі можливі місця, де той міг би з’явитися. Час минав, але жодних слідів чоловіка не було. Кожна хвилина очікування здавалася вічністю, і з кожною хвилиною надія згасала.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омана, Яна Янко», після закриття браузера.