Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ранок зустрів мене сонячною погодою. Я не довго провалялась у ліжку. Потім вирішила підвестися. Увімкнула музику та пішла робити собі бутерброди. Сидячи за чаєм, вирішила набрати подругу днів моїх бентежних..
- Привіт, - радісно прокричала в слухавку.
-Щй, Насте, капець.- заголосила Маринка.
-Що знову? Якщо ти з приводу вчорашнього вечора, то я не серджусь. Вже, знаєш, звикла до того, що ти мене кидаєш і я йду додому сама.
-Вибач, що так сталось..
-Все нормально. Що на сьогодні плануємо?
-А твої коли повертаються?
-Сьогодні під вечрі.
-Слухай. давай до мене. Мої на роботі. Тато на ніч, а мама після роботи ще до бабусі. Так що гуляємо.
-Давай, тільки мені ще своїм сказати треба.
-Слухай, а тобі не набридло, що тобою так опікуються? Наче вже ж повнолітня. А заміж як віддаватимуть? Мені вже страшно.
- Так, все. Закрили тему і чекай мене.
Я пішла збиратись. Зателефонувала мамі, що буду у Маринки. Благо мама була у доброму настрої. Яя зачинила двері та вийшла з під'їзду. Треба було ще до магазину зайти, то ж довелося зробити не велике коло. Поки йшла, мені здалось, що побачила знайоме обличчя, але мені просто здалось і я нарешті увійшла до хати.
Маринка зустріла мене з криками: Ура! Гуляємо! і побігла на кухню.
Ми просиділи до вечора за ноутбуком. Дивилися сопливі мелодрами, потім перейшли на комедії та закінчили бойовиками. З'їли все, що можна було з'їсти і навіть печиво з варенням і редисом.
-Ну, ходімо погуляємо?- запитала подруга.
-Давай.
-Тоді я пішла збиратись і тебе ж треба теж зібрати.
-Давай, ти перша.
Поки Маринка займалась собою, на вулиці рипнула хвіртка і загавкав пес. Я визирнула у вікно. Нікого не побачила, але знала, що там точно хтось є, бо Бедрик просто так не гавкотить. Я зайшла до кімнати подруги.
-Там хтось прийшов, напевне, - кажу
- Так піди і глянь.
- Я? Я боюсь.
-Ну так скажи батьки на роботі, прийдіть пізніше.
-Ну добрею
Я накинула куртку і вийшла на двір. Підійшла до хвіртки і мало не зомліла. За нею стояв Мишко. Він мене помітив, тому мій маневр не оцінив би, а я вже хотіла швидко розвернутися і забігти в будинок.
- Привіт, - гукнув він, - виходь.
-Привіт, - я вийшла на дорогу.
-Як справи?,- усміхнувся, - які плани?
-Нормально, ось із подругою хочемо прогулятись. А що?
-Я хотів би запросити тебе на прогулянку зі мною.
-Це побачення?
-Хай буде і так, - засміявся хлопець, а в мене похололо в ногах від його сміху.
Він справді був симпатичний мені, але я боялась його.
- Я не знаю, я домовилась з подругою.
-Нічого страшного, перенесіть на завтра.
-Диви який? - я наважилась, - це чому я маю зараз все кинути, змінити плани і довірити своє життя тобі?
-Довірити своє життя мені? - він знову засміявся.
Сміявся він довго і мене це почало дратувати.
- Я мала на увазі на вечір.
-Ти мені подобаєшся і я хочу провести з тобою час. Погоджуйся.
- Слухай, я не та з якою цікаво проводити час такому хлопцеві як ти.
-Якому такому?
-От такому
-Ну так скажи якому?
-Не прикидайся, що не розумієш. Тобі потрібна дівчина легкої поведінки,яка готова на все, а я не та за яку ти мене маєш.
-А звідки ти знаєш яка дівчина мені потрібна?- раптом серйозно запитав мишко.
Я замовкла.
- Якщо я великий і лисий, це ще нічого не значить. Хочеш, я залишу мій номер твоїй подрузі, щоб вона знала де тебе шукати чи паспорт свій залишу під заставу? Що мені потрібно зробити, щоб ти мені повірила і пішла зі мною на одне, як ти кажеш, побачення?
Я відкрила рота і закрила..
-Добре, зараз піду поговор з подругою.
-Я чекаю.
Я увійшла у кімнату, Маринка крутила волосся на плойку.
-Ну, хто там?
-Слухай, тут така справа...
Мені довелось розповісти подрузі про мою вчорашню зустріч, про Михайла та його пропозицію. Маринка дивилась на мене довго та раптом вимовила:
-Йди та не вигадуй. Нехай лишає паспорт та забирає тебе.
-Хм.. ти так швидко вирішила віддати мене чужій людині?
-Насте, тобі потрібно розвіятись. А раптом це твоя доля?
-Яка доля, не сміши... А як же наш вечір?
- Та не парся, я зараз Віктору наберу і піду з ним. Все гаразд.
Я швидко привела себе до ладу. Маринка вийшла надвір. Я познайомила її з Мишком. Вона паспорт, звичайно, не брала, але номер машини сфотографувала, на всяк випадок.
-Ну що, поїхали?- запитав хлопець, коли ми сіли.
-А куди ми поїдемо, можна запитати?
-Якщо ти не проти, хочу зробити тобі не великий сюрприз.
-Ну гаразд, - здалась я. Все - таки номер автомобіля Маринка записала, а її хрещений, якщо що, у поліції працює.
Потрібно видихнути. Просто вдихнути та повільно видихнути...
Блін, Настя, видихай..
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сама собі автор, Дана Кейт», після закриття браузера.