Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли ми виїхали за межі міста, я напружилась. Мишко це помітив.
- Ти переживаєш?, - спитав він, посміхаючись
-Ну так, є трохи...
- Мені подобається, коли ти говориш прямо.
-Ми нещодавно знайомі, а ти вже звик до моєї прямоти?
-Ти просто дивовижна і я не помилився, - засміявся хлопець.
Через деякий час я зрозуміла куди ми приїхали. Це було сусіднє місто. Воно набагато більше, аніж моє рідне і мені стало цікаво куди ми підемо.
-Для початку сходимо поїмо, а потім далі гуляти. Ти не проти?
-Вези вже кудись, - я зітхнула, а він засміявся.
-Хоч посмієшся з мене, як з клоуна, - прошепотіла я. Але Мишко почув і не витримав. Його сміх був гучніше за музику, яка звучала у салоні досить голосно. Ми під'їхали до великої будівлі з яскравою вивіскою "Камелот".
-Я не одягнена для ресторану, - раптом злякалася я.
- Це не ресторан, не переживай. І ти чудово одягнена, повір мені.
Ага, джинси та легкий светр. Дуже підходить для виходу у світ.
- Я теж у джинсах, не хвилюйся.- Мишко відчинив мені двері і ми увійшли в середину.
Це було схоже на затишну кав'ярню. Ми сіли за стіл і нам принесли меню. Я їсти особливо не хотіла, але щоб не образити хлопця замовила собі чізкейк і латте. Мишко замовив яблучний штрудель з корицею та міцну чорну каву.
-Ну як тобі тут?- запитав.
-Дуже затишно. Ти розкажеш про себе?
-Що ти хочеш почути?
-Ну мені цікаво хто ти і чим займаєшся? Якщо ми сьогодні разом, то я хочу знати трохи про тебе.
-Я займаюся спортом, працюю у цьому місті фітнес тренером, також маю свою спортивну крамничку. Мені двадцять чотири і ти мені подобаєшся.
-Хм..дякую. Слухай, якщо у тебе така цікава робота, то й дівчат там багато. Я тобі навіщо?
-Це помилкове уявлення про фітнес тренерів. Всі думають, що ми накидаємось на все, що рухається жіночої статі.
-А це не так?
Мишко глянув на мене і мені раптом стало дуже соромно.
-Пробач, - сказала я.
- Настя, я тебе бачу вдруге в житті, але вже зрозумів, що для тебе всі чоловіки козли. Сперечатися не буду. Але б цій сволоті, яка тобі це довела, роги б підначистив.
- Ви всі так кажете.
- І що?
-ІА ми вам віримо. А потім боляче... Краще не вірити...
-Навіщо тоді зі мною поїхала? Навіщо мені дала шанс?
- Не знаю. Можливо, щоб укотре переконатися у своїй правоті.
Ой, дурепа!
Мишко підняв голову і довго дивився на мене. Прямо у вічі. Я свої декілька разів опускала, а він, здавалось, не моргав зовсім. І раптом мені так соромно стало. Хоча згадати Сашка, спочатку теж було все гаразд, а потім стала "власністю" з якогось дива. Не знаю, що мені робити. Я заплуталась.
Мою останню фразу я сказала вголос..
-Насте, ти мені дійсно подобаєшся і якщо я тобі цікавий, давай просто спробуємо поспілкуватись. Я в РАГС тебе не тягну. Просто розслабся.
Нам принесли наше замовлення. Щось і апетит у мене зник і латте стало гірким на смак.
Мені справді стало соромно і я вирішила якось реабілітуватися.
-Тобі все ще цікаво дізнатися про мене?- запитала я.
-Звичайно, розповідай.
-Мені вісімнадцять, майже дев'ятнадцять, навчаюсь у педагогічному на другому курсі. Друзів мало. Люблю багато читати і думати. Все.
Мишко засміявся.
-Ти така кумедна.
Я хотіла була сказати, що я не цирковий кролик, щоб бути кумедною і не мавпа, але язичок прикусила. І так вистачає того, що розбалакалась сьогодні.
-І довго ще вчитись?
-Ще три роки без цього.
-Ого!
-А в тебе є освіта?
-Школу закінчив і те ледве.
-Чому?
-Ледь не відрахували за поведінку. Але для чого мені інститути? Робота є, бізнес є, гроші є.
-А кохання?
- А кохання..., - хлопець раптом засмутився, - було кохання, та й загуло. Гаразд, давай про хороше.
МИ ще посиділи у кав'ярні та поїхали у парк.
Я дуже люблю осінній парк. Взагалі осінь це моя улюблена пора року. Особливо жовте листя під ногами. Ми знайшли лавку та присіли.
-Ти втомилась?
- Є трошки, - я посміхнулась
-Ти чого смієшся?
-Просто ти такий брутальний хлопець, у парку..
-Що? Я не можу прогулятися парком?
-Ні, чому? Можеш, звичайно. Просто ти ж не такий, так?
-Не такий, це який?
- Не простий..
-Вставай, поїхали, - раптом піднявся він.
Я здивувалась, але все-таки підвелася і пішла за ним. Ми під'їхали до великого розважального центру.
-Ми куди?, - запитала йдучи за ним.
- У боулінг любиш грати?
-Я там ніколи не була.
-Тоді я навчу тебе.
МИ зайшли, перевзулися і підійшли до своєї доріжки.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сама собі автор, Дана Кейт», після закриття браузера.