Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

Я гарна учениця, вже через декілька хвилин у мене вийшло забити пару страйків. За пару годин ми вже їхали додому.

-Міш, дякую тобі, - сказала на зворотньому шляху.

-Та нема за що, я радий, що ти змінила про мене думку. Чи ні?

-Є таке, - я посміхнулась.

-Тоді зможемо ще побачитися?

-Напевно зможемо.

-У нас із хлопцями завтра вечірка і я запрошую тебе з нами.

- Я не знаю. Мене батьки не відпустять, вони тебе не знають. Та і , якщо чесно, я боюсь.

-Боїшся кого? Хлопців? Я ж буду з тобою. Сподіваюсь, я довів тобі сьогодні, що не страшний?

-Я не знаю.

- Насте, ти знову за своє?

-Міш, вибач, але я дійсно не знаю. Мало ще часу минуло.

-Тоді погоджуйся піти завтра зі мною.

- Я спитаю у батьків.

-Твоя подруга зможе прикрити тебе?

-Мабуть.

Уже в моєму місті Мишко повернув на вулицю де живе Маринка.

-Міш, мені не сюди, - тихо сказала я і почервоніла.

- А куди? Ти не додому?

--Я не тут живу.

-А я вже думав, що не скажеш мені правду.- засміявся він.

- А ти що знав?

-Знав, я тоді простежив за тобою.

-А чого тобі до Маринки пішов?

-Бо бачив як ти до неї йшла.

-Тобі що робити було нічого, як тільки стежити за мною?

- Мені було цікаво.

-Зрозуміло. Тоді ти знаєш адресу.

Мишко розвернувся і підвіз мене до мого під'їзду.

-Дякую тобі за вечір, - сказала я, виходячи з машини.

- І тобі дякую за довіру. Номер телефону залишиш?

-Так, звичайно.

Він набрав мій номер і скинув дзвінок.

-Збережи мій, а я тобі завтра зателефоную. Бувай.

-Бувай.

Я зайшла у квартиру і увімкнула світло. Батьки дивились у себе в кімнаті телевізор, а мала спала. Я тихо пройшла у ванну, переодяглась і пішла до своєї кімнати. Написала Маринці смс, запитала чи зможе вона мене прикрити. Вона відповіла, що так, бо й сама їде з Вітьком кудись.

Що відбувається в моєму житті? Цікаво....

*******************************

Наступного дня батько пішов на роботу, а мама зайнялась генеральним прибиранням. Все перемив і вичистивши я вирішила задати мамі хвилююче питання.

- Мам, я сьогодні до Маринки з ночівлею, добре?

-Щось ти зачастила до тієї Маринки. Тобі ночувати нема де?

-До чого тут це?

-А що ти в неї постійно сидиш? Вдома роботи мало?

-Мам, але я все зробила. Допомогла тобі.

-Ну і нічого, оно ще у ванній треба прибратися, туалет помити.

-Мам, у мене руки вже болять.

-І що? У мене душа болить і нічого, якось живу.

Я приречено глянула на маму і пішла мити санвузол. Після прибирання, не відчуваючи ні ніг, ні рук ( а це, як я підозрюю і було в планах моєї рідної матері) я лягла на свій диван і заплющила очі.

-Насте, - покликала мене мама.

-Що? - крикнула з кімнати.

-Іди сюди, коли мати кличе, я ж не буду кричати на всю квартиру!

Я ледве встала і підійшла.

-Добре, ти сьогодні молодець. Можеш йти до своєї Маринки, як ти без неї жити не можеш.

- Ти серйозно?

-Ні, жартую. Іди, доки не передумала.

У мене раптом звідкись з'явились сили. Швидко прийняла душ, одягнулась, нафарбувалась і сіла пити чай. Потрібно ж дочекатися дзвінок.

І я дочекалась..