Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

Ми приїхали до якогось закладу схожого на гараж. 

-Не бійся, все нормально, - підтримав мене.

У середині це було схоже на клуб. Найімовірніше закритий клуб для обраних. Про таке читала лише у книгах. Було дуже багато молодих людей. Грала музика і лунали крики парубків.

- А ми де? - запитала.

-Це наш спортивний, розважальний клуб. Так як ми спортсмени, ми не п'ємо. Ну так, не дуже міцне іноді, тому ми вигадали собі такий клуб розваг.

-Зрозуміло.

Ми пройшли повз натовп і увійшли до кімнати. Це було не велике приміщення з приглушеним світлом. Тут грала інша музика. За столиком сиділа компанія. Я впізнала тих хлопців, які були в тому центрі, а також впізнала того чоловіка, що побив хлопця. Вони всі сиділи за столом, щось пили і весело гомоніли. Дівчата(до речі теж дуже спортивні) сиділи біля хлопців, обіймали їх.

Фу, не люблю таке.

-Привіт , привітався Мишко,- це Настя, моя дівчина.

Хто моя?

-Привіт, - я вирішила, що я теж чемна.

Всі замовкли і повернулись у мій бік.

-А, це та дівчина, що ти розповідав. Привіт, - привітався той чоловік і показав рукою куди сідати, - падайте.

-Я вже твоя дівчина?- спитала на вухо хлопець, коли ми сіли за стіл.

-У цій компанії потрібно чітко позначити належність. Інакше...

-Інакше що?

-Краще тобі не знати...

-Валера, - пробасив чоловік.

Я кивнула.

- А це Дімон, - показав він другого хлопця.

Я постаралась посміхнутись.

- А це моя дівчина, Анжела, - ляснув по дупі дівчинку, що висіла у нього на грудях.

-А то Надька, дівчина Дімона.

Зрозуміло. Я притулилась до Міши ближче, а він тільки посміхався.

-Ти тут самий нормальний? - запитала на вухо.

- Ти просто ще нікого не знаєш, роззнайомишся і зрозумієш, що тут усі нормальні.

Ми посиділи десь годину і я зрозуміла, що з дівчатами мені не світить поспілкуватись. Бо не мого поля ягоди. Хоча ця Анжела не така дурненька, як здається.

- Може відвезеш мене додому? - запитала у хлопця.

-Тобі не подобається тут?

-Не дуже. Будь ласка.

-Добре, пішли.

Ми попрощались з компанією і вийшли.

-Пробач, що зіпсувала тобі вечір.- сказала я, сідаючи в автомобіль.

-Хто сказав, що зіпсувала? - здивувався Мишко, - я і сам не дуже хотів там залишатись.

-Але ж там твої друзі.

-Ну і що? Я хотів поюути з тобою. Покатаємось?

-Давай.

Ми поїхали.

-А можна запитати?, - наважилась я.

-Все, що хочеш.

-А цей Валера, він  хто?

-Він тримає СТО, класний чоловік.

-Так, я помітила.

-У нього насправді дружина є і двоє хлопців малих.

- А Анжела?

-Ти ж не маленька? Анжела - коханка. Він її ще з школи запримітив, от і гуляє з нею вже років п'ять.

-Я в шоці. І це у вас нормально?

-У кого у вас?

-Ну у вашій компанії.

-Для всіх так, для мене ні, тому у мене і не було досі постійної дівчини.

-Чому?

-Тебе шукав.

Я посміхнулась, мені стало приємно. Дуже, я б сказала, приємно. Не знаю, з одного боку й страшно, а з іншого, ніби і нормальний хлопець. Хоча...

Час покаже. Хоч би мені не примудритись кудись вляпатись.

******************

Ми поїхали містом і приїхали до будинку.

-Шкода з тобою прощатись, - усміхнувся Мишко.

-Ми могли б ще покататись, чи тобі додому треба?

-Мені як раз ні, я за тебе переживав. Ти казала, що в тебе суворі батьки.

-Так, суворі. Я сьогодні у Маринки ночую.

-То чого ж ти зразу не сказала? Тоді поїдемо погуляємо?

-Міш, я не хочу нав'язуватись, давай я, мабуть, додому піду.

-Ти ж ночуєш у Маринки, а значить тоюі додому не треба. Поїхали до мене.

-Ні! - я розхвилювалась,- до тебе не поїду.

-Чому? я живу сам.

-Тим більше. Ти мене з кимось сплутав. Я не дівчинка на одну ніч. І взагалі..

-А з чого ти вирішила, що я тебе привезу додому і згвалтую?

-Я не так висловилася.

-Насте, та що таке?

-Я боюсь. Чесно, боюсь, - і я заплакала.

Ми приїхали до Михайла додому. Він присягнувся і запевнив, що між нами нічого не буде, доки я сама цього не захочу, я зайшла у його квартиру. Вона була точно як для хлопця. Все у сіро-синіх тонах.  Мінімальна кількість меблів і спортивний куточок. Мені сподобалось. Мишко поставив чайник і провів мене до вітальні.

-Сідай поки на диван, зараз плед принесу, бо в мене прохолодно.

Ми пили чай та розмовляли. Не знаю чому, але я довірилась йому і розповіла про все: про "друга"-гвалтівника, про  Сашка, про Петра. Про свою наївність та страхи.. А він мене слухав і кивав. Чим більше я з ним розмовляла, то більше розуміла, що закохуюсь....

Дурненька, ге?