Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

       На ранок в квартирі було тихо. Емі розбудив шурхіт, який доносився з кухні. Хоч в кімнату і були закриті двері все одно було чути, як хтось порпається. Дівчина ніжилася у жінку на скільки їй дозволяла її нога. Під ковдрою було тепло, тому вона не хотіла вставати, та її режим і звички не давали їй змоги поніжитися довше. Тому вона неохоче стягнула з себе ковдру та всілася на ліжку сонно потираючи очі. Вона глянула на годинник, який показував 08:10 та почала вдягатися. 

       Вийшовши на кухню вона побачила Едвіна, який готував сніданок. 

— Добрий ранок! - сказала вона не голосно.

— Добрий! Ти чому не лежиш? Тобі краще відпочити сьогодні. - він обернувся на неї та зробив зауваження, ніби малій дитині.

— Я вже не можу лежати. Мій режим не дозволяє мені цього. І до того ж нам треба з'їздити в офіс. - вона поглянула на нього і сподівалася, що він зрозуміє її і не буде сперечатися, але ж ні.

— Я сам з'їжджу. - вона розчаровано похитала головою.

— Знов ти за своє. Я кажу, що я в порядку і можу робити те, що хочу, а ти вперто намагаєшся запевнити мене в іншому. 

— Я... пробач та ти справді маєш відпочити.

— Мені вже краще. Я можу ходити, хоч не так швидко та я можу. Я хочу поїхати на роботу. І крапка. - вона була вперта та майже зірвалася на крик. 

— Добре, але спочатку треба поснідати. - він поставив тарілку з їжею, а сам сів навпроти. 

     Коли вони зібралися на роботу, то він підхопив її на руки та поніс до машини.

— Я все ж не просила тебе мене нести. - говорила вона поки він ніс її до машини. Дівчина роздивлялася його обличчя допоки він це не побачив і не повернувся до неї. Їхні вуста опинилися в кількох сантиметрах одне від одного. Едвін зупинився на місці та вдивлявся їй у вічі, а тоді він опустив свої очі на її губи і шумно ковтнув слину. 

— Я й досі пам'ятаю, як ти цілував мене в минулому. - неочікувано для себе сказала дівчина і її очі розширилися і вона закрила собі рота рукою. А чоловік лише голосно розсміявся.- Я не це мала на увазі. Тобто це, але... просто забудь... забудь.

— То ти хочеш, щоб я тебе поцілував? - він засміявся і на його ланітах з'явилися милі ямочки.Вона залишилася на його ямочки, а тоді прийшла до тями і почала говорити.

— Я не це мала на увазі. Припини сміятися і постав мене вже на землю. - вона трохи роздратовано каже це і вказує на землю.

— Добре. - він посміхається та ставить її на землю біля машини, а тоді нахилившись до неї прошепотів їй на вухо. - Ти така мила, коли злишся. - у Емі сироти пішли по тілу від його слів. Вона похитала головою, коли він відійшов та сіла в машину. Він закрив будинок і сів у машину. 

      Всю дорогу вони мовчали, але чоловік легко посміхався та іноді кидав погляди на дівчину. Коли вонийшли в офіс, то спіймали шоковані погляди працівників на собі. Це було зовсім не дивно, бо він буквально ніс її на руках в офіс.

— Я казала, вони будуть витріщятися! - вона була трохи роздратована.

— Мені байдуже. Я не дозволив би тобі з травмованою ногою йти. І... ти сама захотіла приїхати на роботу, тож тепер терпи. - Його рука легко стиснула талію дівчини. Дотики чоловіка були дуже ніжними і приємними дівчині. Він так легко її тримав, ніби вона була легка, як повітряна кулька. 

     Доріан відкрив двері до кабінету керівниці та Едвін пройшов у кабінет до пані Лютеї з Емі на руках. Шокований злегка погляд керівниці на цю картину вимагав пояснень.

— Добрий ранок! - першою привіталася дівчина.

— Добрий. Ранок. Емі здається я вже попереджала тебе про травми. Бажано їх не отримувати. Що ж... розказуйте, як так вийшло і що там все ж сталося. - жінка зберігала спокій.

— Проїздом ми були у містечку вкритому густим туманом. Ми все ж сподівалися виїхати з нього, але не вийшло.

— А тоді ми зупинилися в центрі. Там був фонтан з кров'ю замість води. Ми подумали, що треба дізнатися в чому проблема та усунути її. Тоді там ще записи були на тому фонтані. А тоді жінка з'явилася, вона теж дала нам підказку. От ми і зробили те, що від нас хотіли жителі міста. І тільки тоді ми змогли поїхати звідти. - продовжила дівчина.

— А як ногу травмувала?

— М... я впала з невеликої висоти. Трохи півернула ногу. Нічого серйозного. За два дні вже бігати буду. - Едвін погрозливо глянув на Емі.

— Вона жартує. Бігати ще зарано. Їй як мінімум тиждень відпочинку треба. - додав чоловік перевівши погляд на керівницю. Дівчина вигнула брову дивлячись на чоловіка.

— Так, я теж згодна з Едвіном, Емілі. Ти маєш відпочити. Чула вас запросили на бал. От до самісінького балу будеш на лікарняному.

— Але ж у мене ще декілька не закритих спав?

— Емі, я знаю, як ти любиш свою роботу та твої справи я їх передам комусь іншому.

— Я не віддам нікому свої справи і ви це добре знаєте. Можете найняти ще одну людину до моєї команди, але справи свої я не віддам іншій групі. Це неприпустимо, щоб хтось інший брав мої справи. - емоції зашкалювали, вона була обурена словами керівниці.

— Добре, я маю одну особу, вона буде рада працювати з вами. Буде тобі ще одна людина. Вона прилітає за два дні, тож поки відпочинь від роботи.