Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Уже на вулиці я розгледіла, що Мишко спить, бо очі заплющені, а з рота долинав неголосний свист. Закочую очі й фиркаю.

- Ти знаєш його адресу? - чемно запитав Віталій, упевнений, що я йду слідом.

- На жаль, ні, - знизала я плечима.

Поки Віталій ставив його, спершись об машину, організм Михайла видав вміст шлунка назовні, тим самим потрапивши на Віталія і на мене. Виявилося, що Мишко не спав, але п'яний організм старанно змушував його провалитися в царство Морфея. Віталій голосно вилаявся, кинув п'яне тіло на заднє сидіння, постеливши там пакет і знявши сорочку.

Поки я намагалася хоч якось видалити це з руки, своїми вологими серветками, Віталій передав мені ключі від машини.

- Поведеш ти, я нетверезий.

- Я не можу, - розгубилася я, поки мене намагалися посадити на водійське сидіння. Навіть двері відчинив і руку подав. Такий собі напівголий нічний джентльмен.

- Жодного разу не водила? - здивувався чоловік.

- Якось доводилося, але в мене і прав немає...

- Не ламайся тоді, а вези до мене, - зітхнув той, коли я все ж таки залажу на сидіння, і зачинив дверцята машини.

Завівши мотор і дочекавшись, поки чоловік сяде, я розібралася з педалями, налаштувала крісло, піднявши його максимально, і різко стартувала, через що почула сміх Віталія, який сидів поруч.

Вирішивши, що до нього на квартиру їхати все ж таки не дуже комфортно, та й дорогу постійно питати якось теж було незручно, я повернула до себе, де потрібно було повертати зовсім в інший бік. Чоловік зітхнув, а через деякий час усміхнувся, мабуть, своїм думкам.

Поки Віталій звалював на напівголого себе п'яне тіло, я взяла його сорочку і поставила на сигналізацію машину. Тільки потім ми пішли в під'їзд.

Показавши йому на диван, я дозволила прийняти йому душ і сама переодяглася в шовковий халат, не боячись, що пізній гість буде до мене чіплятися. Навіщо? У мене он новий хлопець - максимально дивний і його поведінка сьогодні просто капець...

Поки закипав чайник, чоловік прийняв душ і зайшов у тих самих джинсах, що й був, витираючи волосся моїм рушником.

- Дякую. Хоч не буду смердіти, як смітник, - хлопець сів за стіл.

- Каву будеш? - запитала я, насипаючи каву в чашку.

- Давай, - за інтонацією голосу здалося, що він усміхнувся.

Наливши окропу в чашки та повернувшись, я зрозуміла, що мала рацію, він і справді посміхався. Усе-таки щось чарівне в ньому є. Щось таке, що притягує, те, чого немає в Михала. Дивно, але це так. Я начебто з Мишком... Але цей чоловік щось дуже часто зустрічається мені, і це не може не напружити.

- Вибач за Мишка. Так і знала, що не слід було сьогодні їхати в клуб, - почала виправдовуватися я, сівши навпроти нього.

- Нічого страшного. Ти ж не винна в тому, що він не вміє пити, - усміхнувся хлопець, маленькими ковтками відпиваючи гарячий напій.

Раптом вхідні двері відчинилися, хтось увійшов, створюючи багато шуму.

Здивувавшись, я вийшла в коридор і побачила Яну з чорною валізою, яка зачинила двері й зняла кофту, витерши уявний піт із чола.

- Ну і що трапилося із Сашком? - усміхаюся.

Мені ніхто не відповів. На мене навіть не глянули, дивлячись мені за спину, де, напевно, стояв Віталій із чашкою кави. Я посміхнулася подрузі. Зараз почнеться...

- Хто це? - вона з подивом глянула на мене, киваючи в бік чоловіка.

- Я Віталій, допоміг Олені з її п'яним бойфрендом, - замість мене відповів чоловік.

- А чому ти такий роздягнений? - тут її хитрий погляд перемістився на мене. - Я завадила чи вже все?

- Ні-ні-ні! - заперечила я, червоніючи, але через темряву в коридорі цього ніхто не помітив. - Мишко заблював мене і його, тому ми в такому вигляді.

- Моя сорочка висохне і я піду, не хвилюйся.

Перебравшись знову на кухню, Яна, оцінивши стан Михайла, власне, як і наш, сказала:

- Віталіку, може, залишишся? А то все ж таки перша година ночі, а ти нетверезий, щоб вести машину.

Від цього я здивовано втупилася на подругу, але та лише відпила чаю, ховаючи посмішку. Типова Янка. Одразу почала розбиратися кому і що робити, де ночувати. Без неї б точно не вирішили...

Знизавши плечима і побажавши на добраніч, я пішла до себе в спальню, де лягла в ліжко і довго слухала кроки. Не знаю, чого я очікувала, але так нічого цікавого не побачивши й не почувши, я міцно заснула. Пригод з мене на сьогодні досить.

Прокинувшись від неголосного шуму, я згадала, що у квартирі щонайменше двоє чоловіків, а якщо приїхав ще й Сашко миритися, тоді точно не слід йти в одній білизні до ванної.

Одягнувши той самий шовковий халатик, я непомітно пробралася у ванну, де, на моє здивування, хтось був. Цей хтось вийшов із душу абсолютно голий і наступної секунди прикрився, сонно насупившись.

- Вибач, я не бачив тебе, - розгублено пробурмотів чоловік, не знаючи куди себе подіти. Обмотався рушником і скуйовдив своє мокре волосся.

На щастя ванна була великою, я відійшла і відвернулася, щоб хлопець витерся і вийшов. Ніколи б не подумала, що вранці його можна настільки застати зненацька і навіть збентежити.

- Ще раз вибач, - моє плече поцілували, а наступної секунди двері зачинилися з того боку, змусивши здригнутися мене кілька разів.

Теплий душ підбадьорив мене, прибрав сонливість і збентеження від виду голого Віталія. А ще я кілька разів перевірила замок, щоб точно ніхто більше так не увірвався, як я до нього. Чому це був він, а не, наприклад, Мишко чи Сашко? Я б не так зніяковіла... Та й чому саме цей дивний хлопець викликає в мені вже вкотре такі ж дивні почуття, як і він сам?

Не намагаючись когось спокусити або ж збентежити, я за звичкою вийшла в одному рушнику на кухню, де двоє хлопців галасливо ковтнули, а Сашко весело пожартував:

- Чудовий вигляд маєш, Оленко, - після вони з Яною засміялися, я і Віталік теж, а от Мишко якось надто жадібно дивився на мої оголені плечі й ноги, і якби поглядом він умів роздягати, я б уже була без шкіри.