Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

                                    🔎🔎🔎

Наступного ранку погода значно покращилася і промені жовтого осіннього сонечка радісно освітлювали вулички Рейвенхарту. У їхньому світлі рідкісні дерева виблискували своїми яскравими шатами з червоного, жовтого та оранжевого листя. Краплі вологи світилися на асфальті, який не встиг ще просохнути повністю після ночі затяжної зливи. Дочекавшись, коли батьки поїдуть на роботу, з дверей будинку на вулицю вийшла Фелісія. На дівчинці була коричнева спортивна кофта, чорні штани та новенькі сірі кросівки. Довге каштанове волосся Фелісія сховала під в'язаною червоною шапочкою, а шию вона обгорнула шарфом в жовто-чорних тонах. Під рукою дівчинка тримала невеличкого кольорового м'яча. Тут не варто було дивуватися, адже Фелісія відрізнялася від інших дівчат тим, що більше тяжіла до хлопчачих розваг і зовсім не розуміла оцих забавок з ляльками та ігор у матері-доньки. Дівчинка полюбляла рухливі види спорту і тому часто бігала, гралася у футбол та волейбол, настільний теніс і кеглі.

Вдихнувши повними грудьми чисте прозоре повітря, Фелісія радісно посміхнулася. Сонечко приємно зігрівало її шкіру, а в повітрі вже відчувався такий кришталевий запах озону, який лишається завжди після дощів. Опустивши м'яч на землю, дівчинка почала вміло набивати його то однією ногою, то іншою. Коли їй це набридло, Фелісія почала ганяти м'ячик по всій вулиці, спеціально відштовхуючи його ногою якомога далі та намагаючись наздогнати. Захопившись грою та зовсім забувши про оточуючий світ, повністю у владі своїх фантазій, в яких вона була майстринею спорту, Фелісія не зчулася як подолала більшу частину своєї вулиці, діставшись до її протилежного кінця. Розігнавшись та особливо сильно вдаривши по м'ячу, Фелісія випадково запустила його так далеко, що він полетів вгору та перелетів через невисокий жовтий паркан блакитного будинка, який височів на високому пагорбі, розташовуючись окремо від інших домівок людей. Із свистом м'яч залетів прямісінько за дерева в чужому саду. Фелісія спинилася біля цього пагорба, задерши голову догори та вдивляючись у контури будинку.

-Чорт забирай, чому я така невезуча?- у розпачі вигукнула Фелісія, заламуючи руки від хвилювання- Я ж не хотіла! Це все випадково. І що тепер робити? Як дістати цей м'яч? Мама мене приб'є, якщо дізнається, що я влізла до чужого двору. Знову закриє мене у темній комірці на цілий день. Треба придумати якийсь вихід.

Фелісія ходила туди-сюди довкола цього пагорбу, ніяк не наважуючись наблизитися до заповітного будинку. Наскільки дівчинка пам'ятала зі слів матері, тут проживала самотня пані Дорсет, в якої декілька місяців назад сталася певна трагедія. Тому ця жінка зараз знаходилася у глибокому траурі і рідко залишала межі свого будинку. Фелісія ніколи не мала з пані Дорсет нічого спільного і не знала, яким чином відреагує жінка, якщо дізнається, що вона закинула їй у двір свого м'яча. Але дівчинка розуміла, що ходити довкола в нерішучості вона може цілий день, а діяти треба було тут і зараз. М'яч сам собою не повернеться їй до рук. Тому, обережно озирнувшись на всі боки та переконавшись, що ніхто не бачить її на вулиці, Фелісія почала обережно підійматися на пагорб, наближаючись до будинку.

Зблизька будинок здавався милим і дуже казковим, немов хатинка пряничного чоловічка. Стіни будинку були пофарбовані у ніжно-блакитний колір, рами вікон виявилися чистенькими та біленькими, а дах вкривала червона черепиця, що скидалася за формою на риб'ячу луску. Сам дім пані Дорсет складався з двох поверхів, а парадні двері виходили на невеличку зручну веранду, де можна було посидіти, відпочити та випити чаю. Довкола будинку була значна земельна ділянка і на ній росли фруктові дерева, декоративні кущі і якісь пізні квіти. Вершину пагорбу, немов корона величного короля, оточував невисокий дерев'яний паркан із середнього розміру зеленими воротами. Сам паркан був жовтогарячого кольору, який приємно зігрівав очі своїм світлом.

Підібравшись ближче до паркану, Фелісія трішки присіла, щоб її не було видно з вікон будинку і обережно придивилася крізь щілини огорожі до обширної території подвір'я. Переконавшись, що пані Дорсет або якої-небудь собаки там немає, дівчинка зібралася з духом для наступної частини ризикованої операції. Її серце шалено калатало в грудях, а руки спітніли від хвилювання, коли Фелісія вхопилася за вершину паркану та почала підійматися по ньому вгору. Осідлавши паркан, дівчинка обережно перекинула одну ногу, а потім й другу, аж поки спритно не перестрибнула огорожу. Потрапивши у двір, Фелісія почала ретельно обдивлятися територію, шукаючи свого м'яча. Вона сильно зраділа, коли побачила, що він заплутався у якомусь декоративному кущі зовсім неподалік від паркану. Можливо, що все зараз минеться без наслідків? Варто лише тихенько забрати іграшку, перескочити знову на іншу сторону паркану та втекти якомога подалі від цього місця, щоб ніхто й не знав, що вона була тут сьогодні. Хитро посміхаючись, Фелісія поплазувала повз будинок до кущів. Занурившись у колючі віти та сильно роздираючи обличчя та руки, дівчинка із великим зусиллям висмикнула свого м'яча на волю. Оглянувши улюблену іграшку, вона переконалася, що м'яч не постраждав і з ним все добре. Полегшено видихнувши, Фелісія виповзла з куща та вже збиралася повернутися до паркану, щоб втекти із чужого подвір'я, як раптом її увагу привернула одна цікава деталь. Під деревом високої яблуні розташовувалася купа сирої землі, яка складала собою дивовижний пагорб. Здавалося, ніби тут нещодавно копали ґрунт, а потім швидко повернули все на свої місця, але земля не встигла вирівнятися. Фелісія сильно зацікавилася, розглядаючи цей маленький пагорб, роздумуючи над тим, що могло ховатися в його таємничих глибинах. Із зусиллям відірвавши погляд від нього, дівчинка переконала себе, що це не повинно її стосуватися, а от якщо її помітять на чужому подвір'ї, то тоді біди неможливо було уникнути.

Фелісія вже наблизилася до паркану, коли раптом почула звук розбитого скла, який пролунав з будинку. Озирнувшись через плече, дівчинка почула дивну суміш звуків, серед якої вирізнялися чийсь гнівний придушений крик, глухі удари та високий істеричний жіночий голос. В одному з вікон промайнула темна довгов'яза фігура і так же швидко зникла. Здивована побаченим, Фелісія впустила з рук м'яча та почала підбиратися ближче до вікна, щоб одним оком зазирнути до будинку та побачити, що такого дивного там вчиняє таємнича пані Дорсет. Тихенько ступаючи ногами та озираючись по сторонам, немов вона стала справжнім грабіжником, дівчинка обережно наблизилася до біленького вікна, обхопила його нижній край руками, витягнула шию і зазирнула всередину.