Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Віка (06.02)
Здавалось, що гірше вже не буде. Але сьогодні зранку школа загула, як вулик після нападу ведмедя.
— Я чула, вона спеціально завагітніла, щоб Дениса втримати.
— Та там узагалі не факт, що дитина від нього.
— Ходили чутки, що вона зустрічалась із тим старшокласником, пам’ятаєш? Може, то його малюк…
— А ще кажуть, що вона хоче змусити його одружитись, бо знає, що він із багатої сім’ї.
Слова, як ножі. Розрізали повітря. Пробивали броню. А в мене… а в мене просто вже не було сил захищатися.
Я йшла коридором, ніби під прицілом. Кожен погляд — мов постріл. Шепотіння — кулі.
У вухах шуміло. Пульс тиснув у скронях. Ноги наче налилися свинцем. Кожен крок — як по льоду, що от-от трісне.
— Віка, стій, — Анжела зловила мене за руку, коли я вже майже впала в роздягальні. — Ти взагалі бачиш, куди йдеш?
— Та… бачу… — промовила я хрипло, і схопилась за стіну. — Просто… трохи крутиться все.
— Тебе хитнуло! Ти ніби вся холодна…
— Я… нормально. Просто… сьогодні важкий день…
— Віка, ти ледве стоїш. У тебе руки тремтять.
Я спробувала посміхнутись, але це була більше гримаса болю, ніж усмішка. Все всередині стискалося — від образи, від сорому, від втоми.
— Всі… всі навколо говорять. Як вони можуть таке вигадувати?..
— Бо їм весело. Бо їм нудно. А твоє життя — як серіал. Але це твоє життя. І ніхто не має права.
— Мені здається, я зараз просто впаду.
Анжела обережно обійняла мене за плечі, підтримала.
— Пішли в туалет. Посидиш. Я зараз щось принесу, може води.
Ми дійшли до туалету. Я сіла на закриту кришку кабінки. Голова схилилася на коліна. В очах — темрява. В думках — ще темніше.
— Вони ж нічого не знають, — прошепотіла я. — Не були зі мною, коли я зранку блювала. Коли боялась кожного болю в животі. Коли лягала спати й думала, виживе він там чи ні…
Анжела сіла поруч на підлогу, не звертаючи увагу на запах хлорки й шепіт з коридору.
— Знаю. Я знаю. І я з тобою.
Я підняла голову, сльози вже стояли на очах.
— А якщо я не витримаю?
— Витримаєш. Бо ти сильніша, ніж сама думаєш. А якщо не зможеш — я триматиму тебе. Я — твій бронежилет.
Я засміялася крізь сльози, але це був сміх болю.
— Дякую…
— Я з тобою, дурепко. І нікуди не подінусь.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко», після закриття браузера.
