Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-А то! Відданий учень. Принаймні у тому, що стосується трав.

-Що ж ви насипали в чайник? - запитала зацікавлено, принюхуючись до аромату, що поширювався кабінетом.

-Нічого такого, заспокійливий збір, - чоловік нарешті повернувся до неї обличчям, ставлячи чайник перед гостею. Стьопка заплющила очі, - розплющуйте очі, Степаніє, а то мимо чашки промахнетесь. Ну, давайте! Обіцяю, що з-за столу не встану і чіплятися не буду, я з правилами знайомий!

            Стьопка несміливо видихнула і розплющила око, потім друге. Микита сидів у кріслі мера навпроти неї і дивився, посміхаючись.

             Уперше вдалося побачити його очі. Світло-карі, майже янтарні, обрамлені чорними віями. І дивилися вони спокійно, якось по-доброму, що Степанія вмить заспокоїлася. Навіть з ніг оніміння пішло, а еротичні думки так і не прийшли.

-Як ви? Все добре?

-Знаєте, добре, відпустило.

-От і відмінно! Спробуйте чай! - великі долоні з довгими пальцями підхопили чайник і налили напій у пузату низьку чашку, - не хвилюйтеся, чай звичайнісінький, заспокійливий, з ноткою гарного настрою.

-З коньяком, чи що?

-Ні, - посміхнувся, - я алкоголь не п'ю та іншим не раджу, тож не турбуйтеся.

-Чому? - понюхала чай, насолоджуючись ароматом незнайомих трав, але не поспішаючи пити, - невже, буйний?

-Швидше, дивний.

-А ось я - п'ю! - сказала з викликом, - уявляєте, недавно, випила склянку наливки, а потім горілки!

-Ого. І як? Погано не було? - чоловік абсолютно спокійно відреагував на її заяву.

-Ага…

-Співчуваю.

-І що ж, я вас не налякала?

-Тим, що п'єте? Ні, абсолютно. А хотіли відвадити?

-Була думка.

-Такий неприємний?

-Навпаки. Занадто приємний.

-Тоді, навіщо?

-Вас багато, а я одна. Вибирати складно, – відповіла відверто, – було б добре, почни ви відмовлятися самі. Але це так, мрії.

-Це точно, про мрії. Не сподівайтеся, ніхто добровільно не відмовиться, - він так спокійно про це говорив, ніби йшлося про суперництво на посаду завскладу, а не про вибір супутника на все життя.

-Угу, - Стьопка, побачивши, що він сьорбнув зі своєї чашки теж зробила ковток, - дуже смачно, дякую.

-Ось, пригощайтеся цукерками! – чоловік матеріалізував із тумбочки вазу з цукерками та печивом.

-Любите солодке?

-Не особливо. Це для відвідувачів, буває розмови затягуються. А ви?

-Люблю, - зізналася, потягнувшись за першою цукеркою.

-От ми і познайомилися трохи, - чоловік виглядав надзвичайно задоволеним, - дякую, що зайшли. Але, напевно, причина вашого візиту була інша, я правий?

-Так, я загалом прийшла з бюрократичних питань.

-Як не цікаво, - усміхнувся, - гаразд, домовились.

-Е-е-е? Тобто, так просто?

-А що ускладнювати? Дайте вгадаю, вам потрібно провести електрику, ще, мабуть інтернет. Оформити документи на володіння домом та ділянкою на себе?

-Ну, так…

-Зробимо. Вам потрібно буде лише написати кілька заяв, з'їздити до нотаріуса.

-Спасибі величезне-величезне... Прямо не знаю, як і дякувати, - розцвіла, спантеличена Стьопка, - шкода раніше не зайшла!

-Поки нема за що. Мені буде приємно допомогти.

«Хто стриманий, той розумний»

Якийсь час чай пили мовчки. Напій був незвичним, але пився із задоволенням. Стьопка почувала себе напрочуд легко, не відчуваючи необхідності відводити погляд і бігти без оглядки. «І як так сталося, що наслання відпустило? Наш мер, схоже, щось приховує…»

            Подивилася на всі боки, розглядаючи кабінет. Але там і дивитися не було на що. Білі стіни, кілька столів та стільці, чайний столик, сейф та шафа з документами. Жодних картин, або грамот на стінах.

-До речі, - згадала вона, - запрошую вас завтра до мене на день народження.

-Дякую, я буду! - судячи з виразу обличчя чоловік був радий запрошенню, - а що вам подарувати?

-Ой, нічого не потрібно! - відмахнулась, - розумієте, я не святкувати хотіла... Загалом я збираю всіх... щоб розповісти правду.

-Про себе та наречених?

-Так, - «прямо слова з язика знімає, бач який проникливий...» - втомлює і занадто нервово, коли тебе розривають на частини. А я не хочу нікому брехати та бігати. Простіше ось як з вами, відверто про все говорити. Нехай інші знають. Хто не захоче у цьому брати участі – піде.

-Ніхто не відмовиться, - повторив Микита.