Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-А я думаю, відмовляться. Наприклад, Антон Вадимович, він же звичайна людина, не повірить у казки, а саме так це й виглядає. Та й не погодиться миритися з конкурентами.
-Ви погано його знаєте.
-А ви добре?
-Так, ми давно знайомі, - Степанія хотіла розпитати Микиту про Грізного, але подумала, що це буде некоректно по відношенню до нього. Але про одного нареченого таки заговорила.
-Микита, я можу вас так називати? – сказала за хвилину.
-Буду радий, особливо якщо перейдемо на «ти», - була відповідь.
-З радістю, офіціоз втомив, - усміхнулася несміливо, - як би це сказати, загалом трохи бентежить, що у мене в наречених батько і син одночасно.
-Мені це теж радості не приносить, - чоловік похмурнів, - але ми не кровна рідня. Я йому не син, а вихованець.
-А-а-а… - відкрила рота для чергового питання, але не поставила.
-Я теж не радий, але змінити щось не в змозі, - відвернувся, дивлячись у стіну.
-Мені здалося, чи йому ти не радий, а решта наречених не особливо дратує?
-Не здалося. Але це дуже особиста тема, вибач, я не можу про це говорити.
-Ви не ладнаєте?
-Більшою мірою ладнаємо, - відповів ухильно.
-Гаразд… Як думаєш, на дні народженні Гор може влаштувати скандал?
-У тебе вдома не ризикне, я думаю. Йому корисно навчитися тримати себе в руках, а в твоїх стінах не забавишся, - Микита розслабився, дозволивши собі невелику усмішку. Він взагалі мало посміхався.
-Будемо сподіватися... Добре, дякую, Микито, за все, - Стьопка встала, - за розмову, за допомогу, чай і... настрій. Ти не відьмак, випадково?
-Ні, не відьмак, - чоловік піднявся проводити її і хмикнув, - які плани на завтра?
-До міста їду вранці. Ремонт у будинку затіяла, та продуктів підкупити, а що?
-Пропоную поїхати зі мною. Мені теж у місто треба, заїдемо як раз до нотаріуса, частину твоїх питань закриємо. А ввечері, якщо всі справи владнаєш, можу й додому підкинути.
-Дякую, не відмовлюся. О котрій?
-О восьмій не пізно?
-Жартуєш? Рано!
-Так?
-Але я буду готова, - запевнила, - настав час звикати до сільського життя.
Біля самих дверей, коли вона вже зовсім розслабилися, чоловік розгорнув її до себе і взяв ліву долоню у свої ручища. Жінка здригнулася. Підніс до губ, але не поцілував. Перевернув внутрішньою стороною і погладив двома пальцями лінії долі, промацуючи.
-Лоскотно, - прошепотіла Стьопка, зніяковівши раптовій близькості.
Микита схилився над долонею, дивлячись на щось, тільки йому відоме і виводив на ній візерунки, натискав, гладив.
Від цієї ласки вгору по руці побігло тепло та колюче задоволення. Стьопка прикрила повіки, не маючи жодного бажання втікати чи вирвати руку. І це повторилося! Те, що сталося у приймальні: струм по хребті та слабкість ніг. Коліна підігнулися і вона відчула тверду долоню на талії, що не дала їй впасти.
-Не розплющу очі зараз, - промовили чоловічі губи біля її вуха, - я нічого поганого не зроблю, клянуся.
Те, що було потім, Стьопка зрозуміти не змогла. Це було схоже на теплі обійми чи політ у невагомості. Начебто Микита її не чіпав, а в той же час дотик відчувався. Стало тепло, майже спекотно і водночас легко. Захотілося розстебнути кілька верхніх гудзиків і звільнити шию, глибше вдихнути і віддатися на владу моменту. Але все обірвалося. Ті ж губи шепнули:
-Дякую, що дозволила...
Вона розплющила очі і побачила, що стоїть у приймальні.
-До побачення, Степаніє! Тетяно Іванівно, сьогодні мене ні для кого немає! – сказав мер, мегасерйозним голосом і зачинив за собою двері.
-Д-до побачення, - промимрила Стьопка і попленталася до виходу.
«Гарна плітка завжди з підстібкою»
Не вспіла Стьопка далеко відійти, як на вулиці її наздогнала секретарка мера і захекавшись, сказала:
-Стривайте, Степаніє. У мене до вас справа!
-Це яка?
-Ви онучка тітки Явдошки?
-Ну?
-Я знаю, чим вона займалася!
-І чим же? – Стьопка напружилася. «Цього мені тільки не вистачало!»
-Та ви не гніваєтеся, тут майже всі знають. Окрім молоді, звісно. І любили вашу бабусю.
-А в чому, власне, річ?
-Мені допомога потрібна! - жінка підхопила Стьопку під руку і відвела вбік під дерево, - дуже потрібна. Не відмовте! Я в боргу не залишусь!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.