Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Настя прийшла до тями вже в лікарні. У світлій палаті з апаратами поруч. З рук стирчать дроти. Пам'ять як гострим лезом пронизала. Тут же скрутив страх. Біля дверей Віктор розмовляв з чоловіком середніх років в білому халаті.

- Що з дитиною? - приготувавшись до найгіршого, хрипко спитала Настя.

Лікар посміхнувся, підійшов ближче. Чоловік сів на край ліжка і взяв її за руку.

- Все в порядку, Анастасія. Ви в повному порядку, - запевнив лікар, спостерігаючи за монітором праворуч від ліжка і роблячи якісь записи у картці.

- Я не про себе запитувала, - складно було вимовити ще раз слово дитина, тому що це було занадто важко. Якщо вона його втратила, її життя так само втратить будь-який сенс.

- І з дитиною теж. Плодове яйце на місці. Ми зробили УЗД, поки ви були без свідомості. Точно зможу сказати тільки після п'ятого тижня, коли буде можливість прослухати серцебиття.

Настя відвела погляд і поклала руку на живіт. «Будь там, маленький. Будь ласка, будь там, - подумки благала вона, - Я не можу тебе втратити». Віктор стиснув її руку.

- Настю, Сергій Олександрович каже, що тобі потрібен спокій. І буде краще, якщо два тижні ти побудеш тут, під наглядом.

- Так, Анастасію, - підтвердив лікар кивком голови. - Я навіть наполягаю на тому, щоб ви залишилися. Вам потрібен спокій, ніяких негативних емоцій і зайвих рухів.

- Я згодна.

Настя була згодна на що завгодно, навіть якщо доведеться валятися в цьому чортовому ліжку всі дев'ять місяців. У тому, що сталося, була тільки її провина. Якби вона не дозволила емоціям опанувати себе настільки, що весь світ здався їй мертвим, то з малюком було б все в порядку. Проклинала себе за те, що коли робила тест, в глибині душі сподівалася на негативний результат. Яка дурна ідіотка. Своїми думками накликала біду.

Саме в той момент Настя заборонила собі думати про Стаса. Вона закрила всі спогади про нього в найдальшу скриню своєї пам'яті, замкнувши ящик на сотню захисних кодів. Але вони погрожували кожен день зірватися від сили, з якою чортові картинки їх спільного проведення часу намагалися вирватися назовні. То одна, то інша. Та Настя виявилася сильнішою. Точніше навіть не Настя, а дитина всередині неї. Вона так відчайдушно хотіла жити, що кожен день посилала мамі мрії про те, як з'явиться на світ, допомагаючи тим самим всістися на цю проклятий скриню і перекрити кисень всім думкам. Припущенням, домислам як там Стас. Настя не сумнівалася, що зоряний хлопець уже знайшов заміну, а може і не одну. Навіть, швидше за все, кожен раз нову. Дівчина в ці моменти заплющувала очі і уявляла, як тримає на руках малюка, а він їй посміхається, посмоктуючи кінчик пальчика. Це допомагало. Біль відпускала. Ненадовго, але ховалася, позбавлена ​​здатності подолати силу материнської любові. Настя видалила всі додатки з телефону, навмисно позбавляючи себе можливості гортати стіну соцмереж і натикатися на непотрібні фотографії. Віктор запропонував їй привести ноутбук, але вона відмовилася, замінивши його книгами. Ходила по палаті і гладила живіт. Приїжджала Машка з величезним плюшевим ведмедем, котрий займав тепер почесне місце поряд з ліжком. Ні про що не питала, хоча вона точно бачила в той вечір, як Настя вибігала з кафе слідом за Стасом. Аріна прилетіла з Парижа і половину одного з днів розповідала про свої подорожі. Віктор приїжджав чотири дні поспіль, а потім поїхав. Настя була глибоко вдячна цьому чоловікові за те, що знайшов в собі сили пробачити її і жодним словом чи натяком не дорікнув за те, що трапилося.

А через два тижні в темному кабінеті УЗД Сергій Олександрович з радісною посмішкою заявив, що все в повному порядку. Показав Насті на моніторі крихітну кульку, схожу на невеликий горішок, а їй здалося, що нічого прекраснішого вона ніколи раніше не бачила. Настя тоді заплакала. Тихо, дякуючи Богові за те, що він не забрав у неї малюка і подарував довгоочікуване щастя. Лікар велів змінити курний Київ на більш чисте повітря, і сімейна пара прийняла рішення, що дружина поїде до Лос-Анджелеса.

Коли летіла в літаку, Настя думала, що буде легко увійти в будинок, де вони зі Стасом більше двох місяців тому тонули один в одному. Але зрозуміла, як помилилася, тільки відкривши двері і ступивши на поріг. Спогади подібно хиткою хвилі накотили прямо в холі. Перед очима чітко сплив ранок, коли Стас прилетів до неї. Його очі, руки пристрасні і даруючі немислимі задоволення. Тут він обіймав її, цілував. Повернула голову в вітальню, і серце болісно стислося. На підлозі біля каміна вони кохалися. І на дивані. На столі. Цими сходами він ніс її, коли Настя заснула в машині. Стало важко дихати. Здавалося, навіть стіни були просякнуті повітрям, яке вони розділяли разом. Розгорнулася і, рішуче зачинивши двері, вирушила до аеропорту. Поживе у батька в Нью-Йорку. Тут точно можна з глузду з'їхати. А батько тільки радий буде її приїзду.

У компанії Віталія Свіридова справи йшли вгору. Банки дозволили реструктуризацію заборгованостей і збільшили термін виплати по кредитах. Джеймі активно займалася створенням нової колекції, переглядалися договори з постачальниками, шукалися нові спонсори. Тато з їх останньої зустрічі ніби ожив. Зустрів Настю з розпростертими обіймами. Ніяк не міг відірвати руку від її зростаючого живота. З цього часу Настя стала часто бувати на фірмі. Допомагала Джеймі як могла. Дівчина виявилася досить цікавою і веселою. Раніше їх пов'язувало тільки загальне знайомство з Тімом і мінімум інших приводів для розмов, тепер же коло спільних тем розширилося. Дівчата часто сиділи за столом, ретельно опрацьовуючи ідеї і вкладаючи їх в малюнки, що виходять з-під талановитої руки модельєра.

Настя намагалася зайняти свій час якомога більш продуктивно, тому що тільки в ці хвилини її думки були зайняті не спогадами. Батько радів, як дитина, насолоджуючись вечорами в компанії дочки. З тих пір, як рідне дитя вийшла заміж і переїхала в нову квартиру, їх з Настею сімейний кут, в якому вони жили до її весілля, немов спорожнів. Без її веселої балаканини і дзвінкого сміху Віталій відчував себе самотньо. Діти виростають і залишають будинок. Це нормально. Батьки все життя до цього готуються, але коли настає момент, і вони залишаються на самоті, розуміють насправді, що тільки дітьми і дихали всі ці роки. Це ніби багато років поспіль летиш на шаленій швидкості, а потім різко гальмуєш і б'єшся всім тілом, потопаючи в болі. Спочатку складно зрозуміти кому і як тепер присвячувати свою увагу, давати поради, адже вони дорослі тепер, вже не потребують. Потім звикаєш. «Синдром порожнього гнізда» зрозумілий тільки тим, хто залишився з порожнечею всередині, відпустивши своє чадо у доросле життя. Добре, якщо є улюблена робота, щоб сили в неї вкладати, або людина, готова розділити старість. Такої жінки у Віталія не було. Після смерті дружини він і дивитися на інших не хотів. Ніхто більше не потрібен був йому. Побувши щасливим одного разу, більше цього щастя не переплюнути. Тепер же, коли Настя знову виявила бажання жити з ним весь період вагітності, чоловік готовий був навколо дочки колами ходити, аби вона не передумала. Робота роботою, але ніщо не замінить люблячих очей поруч. Настя їхала до себе в квартиру, тільки коли приїжджав Віктор. За перші два місяці він зміг вирватися тільки три рази на кілька днів. У його підопічного якраз був тур і якісь кастинги, в які Свіридов старший не вдумувався. Він був щасливий за дітей і з неприхованим нетерпінням чекав на онука чи онучку.