BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба 📚 - Українською

Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

186
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба" автора Колектив авторів. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 172
Перейти на сторінку:
1247]. Династична історія Боспору цього часу вивчена недостатньо. Є дані про те, що одночасно з Котісом III на престолі перебував й інший цар — Савромат III, який карбував власну монету[942].

У 30—40-х роках III ст. Боспорське царство переживало смугу варварських навал. У цей час гинуть у пожежах Горгіппія, Танаїс та низка сільських поселень на азіатському боці Боспору. Цікаво, що у цих подіях провідну роль відіграли варвари, які просувалися зі сходу й південного сходу[943]. На користь цього висновку свідчить хронологія монет з двох скарбів, знайдених на Таманському півострові[944]. З середини III ст. на Боспорі починається новий етап розвитку, пов'язаний із вторгненням на його територію войовничих варварських дружин, що призвело до посилення їхнього впливу на соціально-економічне й культурне життя населення держави.

Рис. 73. Боспорські монети. Перше сторіччя н. е.

Одним з найважливіших питань боспорської історії є характер взаємовідносин боспорських царів з імперією. Ще Фарнак за свої заслуги перед Римом одержав від Помпея титул «друга і союзника римлян». Згодом цей титул носили майже всі боспорські правителі династії Тіберіїв Юліїв. Цей титул був не тільки відзнакою союзних відносин, а й умовою проримської політики Боспору. Свідченням васальної залежності боспорських царів від імперії були портретні зображення правлячих римських імператорів на золотих монетах, які карбувалися на Боспорі. Цікаво, що золоті монети Аспурга дуже нагадують ауреуси, що карбувалися на монетних дворах Малої Азії[945].

Культ римських імператорів на Боспорі фіксується за часів правління Котіса І, хоча перші ознаки обожнювання видатних людей імперії з'явилися ще в І ст. до н. е.[946]. Від початку правління Котіса І до першої чверті III ст. в офіційному титулі боспорських царів згадувалася посада архірея — верховного жерця імператорського культу. Тобто, цей культ мав державний характер і був не стільки релігійним, скільки політичним явищем. Його відправлення на Боспорі повинно було демонструвати римській адміністрації лояльність боспорських правителів до імператора і до імперії в цілому.

За правління Нерона на Боспорі почалося карбування монет з монограмою Котіса І і зображенням правлячого імператора. Це дало змогу дослідникам припустити, що Рим планував об'єднання Боспору з колишнім Понтійським царством і створення нової провінції, куди мали увійти Колхіда, а також землі геніохів[947]. Однак з цим погодитися важко, бо таке об'єднання потребувало великих коштів і численних військових сил, яких на той час імперія не мала[948]. Очевидно, Нерон, який задумав похід у Кавказьку Албанію, проводив активну зовнішню політику в Північному Причорномор’ї, бо намагався укріпити тили римської армії, що готувалася до цієї акції. Саме у зв'язку з цим він посилив контроль за Боспором, сподіваючись використати його збройні сили у бойових діях на Кавказі. Але ці плани не здійснились. Після смерті Нерона римська адміністрація продовжувала свою традиційну політику і використовувала Боспор як васальне царство, якому періодично надавалася економічна допомога.

Вже зазначалося, що після закінчення римсько-боспорської війни контроль за Боспором здійснювався адміністрацією провінції Віфінія-Понт. У зв'язку з цим привертає увагу знахідка у Синопі надгробка солдата IV Кіпрської когорти, який датується І ст. Видавці цієї пам'ятки, порівнявши її з надгробком римських військовослужбовців з Пантикапею, дійшли висновку, що на Боспорі вони належали померлим солдатам допоміжних підрозділів, які дислокувалися на території провінції Віфінія-Понт[949]. Про те, що римські військовослужбовці епізодично перебували в Пантикапеї у II ст., свідчить назва центурії Елії Секунди у боспорському надгробку солдата Кіпрської когорти, яка була похідною від імені Адріана.

Отже, є всі підстави погодитися з Д. Б. Шеловим, який сумнівався в належності боспорських надгробків солдатам Мезійської армії і вказував на тісний зв'язок Боспору з провінцією Віфінія-Понт не тільки за часів римсько-боспорської війни, а й значно пізніше[950]. На користь того, що надгробки римських солдатів з Пантикапею належали військовослужбовцям з підрозділів, що дислокувалися у Малій Азії, свідчить і той факт, що два з них написані по-грецьки, а третій білінгвістичний. Добре відомо, що для пам'яток, які належали солдатам Мезійської армії, в основному була характерна латинська мова, в той час як епіграфічні пам'ятки римських військовослужбовців в Малій Азії здебільшого писалися по-грецьки.

Зближення з Римом, особливо після римсько-боспорської війни, і статус союзника накладали на Боспор певні обов'язки. Він брав участь у комплектуванні підрозділів допоміжних військ, які входили до складу римської регулярної армії, а також у війнах імперії з даками за часів правління Траяна[951]. Відомі боспорські війська у складі римської армії у II ст. Боспорські лучники й солдати, озброєні списами, 136 р. брали участь у бойових діях проти аланів [Аrr. Ocies. с. Alanos, 3, 18]. Боспорська ала відома у Дакії, а Боспорські когорти дислокувалися у Вірменії та Паннонії[952].

Проте, незважаючи на стійкі політичні контакти з імперією, процес романізації майже не торкнувся основної маси боспорян. Романізація найбільше позначилася на політичному житті Боспору, на військовій справі й дуже мало вплинула на спосіб життя і традиційну культуру широких верств боспорського населення. Показово, що в боспорській просопографії лише 5% імен були римськими[953]. Певно, як і в інших містах Північного Причорномор'я та Сходу, найсприятливішою до римських традицій була соціальна верхівка населення і боспорські царі.

Глибока соціально-економічна криза охопила життя на Боспорі наприкінці II — на початку І ст. до н. е. Але з середини І ст. до н. е. почалася поступова стабілізація економіки. За даними археологічних знахідок, у І ст. простежується відродження економіки, що відбилося насамперед на зростанні будівництва не тільки у великих містах, а й на периферії, де активно будувалися фортеці[954].

Основою економіки Боспорської держави у перших століттях нової ери, як і раніше, залишалося сільське господарство, зокрема вирощування зерна і бобових. Вивчення типології сільських поселень Боспору показало, що за плануванням вони досить різноманітні. Це дає змогу припускати, що землекористування і землеволодіння було неоднаковим[955]. На жаль, характер землеволодіння на Боспорі вивчено ще недостатньо, але можна говорити про те, що тут існували різні категорії земель, які оброблялися як вільним, так і залежним населенням держави.

Верховним власником землі на Боспорі був цар. Він розпоряджався усіма землями, захопленими внаслідок приєднання до царства територій ту земних варварських племен [Pol. St., XX, 25; VI, 9, 3][956]. З царського фонду надавалися землі не тільки боспорській знаті, а й новим переселенцям, як це мало місце у випадку з каллатійцями [Diod., XX, 25][957]. Частиною землі володіла знать, причому

1 ... 110 111 112 ... 172
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"