Читати книгу - "Орієнталізм"

Творчість (фр.).

Твердження про іслам робляться зі справді олімпійськими переконаністю та незворушністю. Не існує зміщення чи розриву, {367} не відчувається перервності між сторінками Ґібба та феноменами, що їх вони описують, бо й те, й те, за словами самого Ґібба, в кінцевому підсумку зводиться одне до одного. Як такі, «іслам» і те, як Ґібб його описує, мають спокійну дискурсивну природність, чиїм спільним елементом є продумана і впорядкована сторінка, списана рукою англійського вченого.

Я надаю великого значення появі списаної рукою орієнталіста сторінки, що мислиться і як модель, і як друкований об’єкт. Я вже говорив у цій книжці про алфавітну енциклопедію д’Ербело, про велетенські аркуші «Опису Єгипту», про лабораторно-музейний записник Ренана, про еліпсиси та короткі епізоди книжки Лейна «Звичаї сучасних єгиптян», про антологічні цитати Сасі тощо. Ці сторінки є знаками певного Сходу й певного орієнталіста, поданими читачеві. Ці сторінки так упорядковані, що читач пізнає не лише «Схід», а й також орієнталіста як інтерпретатора, експонента, посередника, репрезентативного (й такого, що репрезентує) експерта. В дивовижний спосіб Ґібб і Массіньйон продукували сторінки, що підсумовували історію писемної орієнталістської творчості на Заході в тому вигляді, в якому ця історія була викладена в розмаїтому загальному та топографічному стилях, зведена, в кінцевому підсумку, до наукової монографічної однорідності. Орієнтальний взірець; орієнтальне надуживання; орієнтальна лексикографічна одиниця; орієнтальні серії; орієнтальний приклад — усі ці сутності були підпорядковані в Ґібба та Массіньйона авторитету дискурсивного аналізу лінійної прози, яка подавалася у вигляді есеїв, коротких статей, наукових книг. У свій час, після закінчення першої світової війни й до початку шістдесятих років, три головні форми писемної орієнталістської творчості зазнали радикальної трансформації: я маю на увазі енциклопедію, антологію, персональний звіт. їхній авторитет був перерозподілений або розсіяний, або розданий: комітету експертів (як у випадку «Ісламської енциклопедії» («The Ecyclopedia of Islam»), «Кембриджської історії ісламу» («The Cambridge History of Islam»), службам нижчого порядку (елементарне навчання мов, яке готує не до дипломатичної діяльності, як то було у випадку «Хрестоматії» Сасі, а до студіювання соціології, економіки або історії), галузі {368} сенсаційних відкриттів (де більше уваги приділялося персоналіям або урядовим організаціям, — Лоуренс є очевидним прикладом, — аніж знанням). Ґібб, з його спокійно безтурботною, але глибоко послідовною прозою; Массіньйон, з уподобаннями митця, для якого жодне посилання не є надто екстраваґантним доти, доки воно керується ексцентричним даром інтерпретації: ці двоє вчених узяли на себе обов’язок уособлювати вселенський авторитет європейського орієнталізму повсюди, куди він міг добутися. Нова реальність, — новий спеціалізований стиль, — яка виникла вже після них, була, в широкому розумінні, англо-американською, а у вужчому розумінні це була галузь американської соціологічної науки. В цій галузі старий орієнталізм був розбитий на багато окремих частин; проте всі вони ще служили традиційним орієнталістським догмам.

IV

ОСТАННЯ ФАЗА

Після другої світової війни, а ще більш помітно після кожної з арабо-ізраїльських воєн, мусульманин-араб став прикметною постаттю в американській популярній культурі, й водночас у академічному світі, у світі планування політики й у світі бізнесу арабам стали приділяти все більше й більше уваги. Це символізує велику переміну в міжнародній конфігурації сил. Франція і Британія більше не займають центральне становище у світовій політиці; американська імперська потуга витіснила їх на узбіччя. Широка павутина інтересів тепер прив’язує всі частини колишнього колоніального світу до Сполучених Штатів, а розмноження академічних субспеціальностей розділяє (і водночас об’єднує) всі колишні філологічні та оперті на традиційне європейське знання дисципліни, такі як орієнталізм. Фахівець із вивчення територій, як він тепер називається, претендує відігравати головну роль у діяльності з реґіональної експертизи, яка тепер перебуває на службі в держави, в бізнесу або в обох. Масивне, майже матеріальне знання, нагромаджене в анналах {369} новітнього європейського орієнталізму, — в тому вигляді, в якому воно, наприклад, зберігається у вахтовому журналі діяльності галузі протягом дев’ятнадцятого сторіччя, який уклав і зредаґував Жуль Моль, — розчинилося і викристалізувалося в нові форми. Широке розмаїття гібридних репрезентацій Сходу заповнило тепер культуру. Японія, Індокитай, Китай, Індія, Пакистан — їхні репрезентації мали досі й далі матимуть широкий відгомін, їх обговорюють повсюди, і то з очевидних причин. Іслам та араби мають свої власні репрезентації, й ми розглянемо їх тут у тому вигляді, в якому вони постають у тій фраґментарній — проте потужній та ідеологічно зв’язній — системі уявлень, далеко не так часто обговорюваній, в яку вилився в Сполучених Штатах традиційний європейський орієнталізм.

1. Популярні образи й соціологічні репрезентації. Ось кілька прикладів того, як репрезентується сьогодні араб. Цікаво відзначити, з якою легкістю «араб» підлягає перетворенням і трансформаціям, які його принижують, — усі вони, звичайно, вкрай тенденційні, — і яким його постійно піддають. Ескіз костюма для випускників Принстона, в яких вони мали зібратися на свою десяту зустріч у 1967 p., був опрацьований ще до Червневої війни. Мотив того костюма, — а він був задуманий, звичайно ж, лише як щось приблизне, й було б помилково вимагати від нього точної відповідності, — мав бути арабським: халат, хустка, сандалі. Відразу ж після війни, коли стало очевидно, що арабський мотив міг спричинити незручності, було проголошено, що плани проведення ювілейної зустрічі випускників змінюються. Весь клас мав тепер не тільки вдягнути костюм, ескіз якого був заздалегідь спланований, а й улаштувати процесію, йдучи з піднятими над головою руками, в позі приниження і поразки. Бо образ араба тепер сприймався так. Він змінився від туманно окресленого стереотипу кочовика, що сидить на верблюді, до загальновідомої карикатури, що втілювала саму некомпетентність та готовність до поразки, — лише такими характеристиками наділяли тепер араба.

Проте після війни 1973 р. араб повсюди став зображуватись як щось більш загрозливе. Широкого розповсюдження набули комікси, на яких арабський шейх стояв {370} біля бензоколонки. Ці араби, проте, й тепер були яскраво вираженими «семітами»: загострені гачкуваті носи, злісний вираз зарослих густою чорною щетиною облич недвозначно нагадували (населенню, за своїм походженням здебільшого несемітському), що «семіти» — головна причина наших труднощів, пов’язаних тоді здебільшого з нестачею бензину. Перенацілення народного антисемітського почуття з євреїв на арабів відбулося без проблем, оскільки постать-міпіень істотно залишилася тією самою.

Таким чином, якщо араб і привертає до себе достатню увагу, то тільки неґативну. На нього дивляться як на елемент, що підриває безпеку існування Ізраїлю й Заходу, або — якщо поглянути на цю проблему з іншого боку — як на подоланну перешкоду створенню Ізраїлю