Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

І тут до Кевіна дійшло, що всі коди від усіх дверей були записані на тельбухах Шкури. Її нутро служило як палата колективної пам’яті всіх хлопців, які пройшли через неї. Кевін попередив Розбишаку: «Таким чином ти нізащо не вийдеш. Ти ніколи не пройдеш у передні двері».

Та Розбишаки вже й слід загув.

За годину вона не повернулася. Минуло дві години. Її все не було. А невдовзі вже світатиме.

Кит мол. пробубонів: «Треба відв’язати мотузку. Бо так, хлопці, ви зірвете мені парад».

Ніхто з них досі навіть паска не спорядив. Протягом іще певного часу рокгадсоніанці подавали з темряви сигнали, та навіть ці спалахи дедалі рідшали. За півгодини — схід сонця. Вумник порадив усе-таки відв’язати линву й викинути її геть. Та Кевін і Томас виступили за збереження рятувального троса — єдиної надії на спасіння. Усі решта висловилися проти.

Аж тут на сходах почувся якийсь шум. Іще за мить клавіатура кодового замка в коридорі зіграла чотири ноти. Скригнули двері. У дверях стояла Розбишака. Вона згиналася під вагою ноші, закинутої на плече.

Від натуги тяжко дихаючи, вона переступила поріг палати. Ноша її була загорнута в брудну поліетиленову плівку. Що там — ніхто й не питав. І так усім було зрозуміло. Зі смороду.

З плівки щось вислизнуло і, дзенькнувши, впало на підлогу. У тьмяному світлі блискотів якийсь предмет. Усі ревно не помічали його, аж поки Розбишака не махнула підборіддям в його бік: «Може, збоченці, хтось із вас його підбере?»

Кевін витяг рукав піжами вниз таким чином, щоб вона покривала його руку, наче рукавиця. Простяг руку, намагаючись підняти з підлоги річ, яка випала з плівки. То був браслет з даривисами. У його піжамі не було кишень, тому він встав навколішки і закріпив ланцюжок навколо щиколотки Розбишаки.

Від кмітливого ока Кевіна не сховалося, що відбувається щось важливе і що цю пригоду йому ніколи не треба буде роздмухувати. Досить буде лише переповісти, як воно трапилося насправді, і люди будуть вражені. Потрібно лише вціліти, і тоді він буде при грошах значно більших, ніж двадцять тисяч баксів.

Розбишака вирішила, що спускатиметься останньою. Оскільки вона нестиме Шкуру, то важитиме вдвічі більше. А от першим іти ніхто не хотів, тому Кевінові довелося визватися добровольцем. З собою він прихопить лазерну указку і подасть умовний сигнал, якщо дістанеться безпечно і шлях виявиться вільним. Він видерся на ліжка й стілець і застебнув зашморгом ремінь навколо линви. Через те що вікно досить довго було відчиненим, у палаті панував неймовірний холод, але від гарячкового поту його піжама вимокла до рубця. Він просунув у петлю голову й плечі, але вагався, перш ніж зробити крок зі стільця. У голові його проносилися епізоди з якоїсь книжки, де дітям варто було подумати про «щасливі дрібнички»[273] — і вони вилетіли у вікно спальні. Якась казкова дурня. Там іще дія відбувалася в Лондоні.

У такі миті, як оця, Кевін усвідомлював, що досі його життя немовби складалося тільки з читва або телевізора. Його найкращі спогади були мішаниною з різних книжок і фільмів. Йому шістнадцять років, а він усе своє життя марнотратив.

При таксі тисяча доларів за тиждень вартує кожна хвилина.

Наступної миті палата запалала вогнями, і будівля стрепенулася від пронизливого пілікання сигналу пожежної тривоги. Біля пожежного оповіщувача стояв Кит мол. Обхопивши рукою важіль, він горлав, перекрикуючи сигналізацію: «Я ж вас, хлопці, попереджав!»

Кевін, мабуть, оступився. Стілець під його ногами поїхав з місця й перекинувся. Кевін не встиг спекатися паска, як уже плавно сковзав до вікна. Не спромігся визволитися — й опинився вже надворі, висячи в темряві, ніби наживка, над незримими бойовими вівчарками. Тривога підняла їх, і Кевін чув їхній гавкіт, чув, як їхні зуби клацають десь унизу. Пам’ятаючи про електричну огорожу, він підняв ноги і підтягнув коліна до грудей. Він сковзав крізь пітьму, мокрий геть до рубчика, висячи на півдорозі між тим місцем, звідки волів дременути, і новим майбуттям, від якого він був далеко навіть в уяві. Позаду нього зостались яскраві вогні та гучний гамір, перед ним же були безликі примари мовчазних людей, котрі дожидають, щоб зупинити його падіння. З його губ зірвалося тягуче виття, і собаки Шталагу завили суголосно з ним.

Певна річ, їх зловили. Лише Шкура не попалася, і то тільки тому, що Кевін, Томас та Джаспер віднесли її геть від клініки. Паця Пірат і Вумник вирили могилу, і вони всі разом її поховали. І досі жоден з них не зізнався де саме. Командор долучив пошукових собак, але ті лише блукали, вистежуючи, колами в снігу. Кевін та його товариші-збоченці, втративши орієнтацію, з останніх сил волочили тіло, шарахали численними кукурудзяними полями, плутаючи в паніці свої власні сліди і повертаючись по них назад протягом кількох миль. Тепер, хоч де є могила Шкури, ніхто її не зможе віднайти.

Інша справа — Розбишака! З вікна вона вибралась остання, залишивши в палаті тільки Кита мол. Як вони й припускали, під її вагою линва небезпечно провисла. Розбишака ледве ухилилася від собак. Вона могла відпустити тіло Шкури, щоб уберегтися, та не кинула подругу. Вони всі на неї чекали, готові підхопити. Ніхто нічого не бачив, аж раптом яскравий спалах розтяв темряву ночі. Блакитні іскри спалаху наднової зорі, наче гігантська «електрична комаробійка». Розбишака майже ухилилася від дротяної огорожі