Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

– Спарику!

– Га?..

Спартак озирнувся до двоюрідної сестри.

– Спарику, а чому ти нічого не подав цьому співакові?

– Він фальшивить.

– Що-що?.. Ти про що, братику?

– Фальшивить це мудило п’яне, кажу. В жодну ноту не потрапляє, а це все ж таки Висоцького пісня.

– Висоцького?

– Так, «Моя циганська». Одна з найулюбленіших.

– І все ж таки я ніколи навіть подумати не могла, що мій милий братик виросте таким свинячим жлобиськом.

– Ти-и-и… Про що це ти, Інго?

У погляді Спартака було стільки щирого нерозуміння, що вона майже повірила. Однак в останній момент дуже вчасно пригадала все, що говорив про двоюрідного брата її тато Льоня. На його думку, в Спартаку сконцентрувався увесь той негатив, який тільки можна було уявити: боягузтво, дурість, обмеженість, підлабузництво і водночас – неймовірна хитрість і підступність, вміння втертися в довіру й зірвати на свою користь приз долі, призначений іншому! Поза сумнівом, більш достойному, ніж він.

Хоча, якщо бути чесною, Інга далеко не завжди ставилася до свого київського кузена отак, як зараз. Швидше, навпаки… Зокрема, коли вони з Евеліною були ще зовсім маленькими, то завжди відмовлялися розуміти, чому Спартак є сином тітки Агати та її чоловіка – дядька Андрія – і чому він не може бути сином їхніх батьків?! Бо хлоп’я доводиться їм усього лише двоюрідним братиком, а якби був рідним – це було б значно цікавіше!

До речі, Інга іноді чула, як тато Льоня й мама Лія обговорювали дражливу тему: мовляв, ця дурепа Гатька взяла та й вискочила заміж за ґоя, через що необережно «зіпсувала кров» своєму синочкові, а виправити «ґойський» вплив можна тільки «нормальним єврейським вихованням» у родині «чистокровних»! Чудово розуміючи це, тато Льоня обережно зондував сімейний ґрунт щодо того, чи варто забрати Спартака в їхню родину й виховувати, як їхнього власного сина?! Бо своїми «бабськими фойле штиками» дурепа Гатька неодмінно занапастить хлопця…

Утім на всі подібні закиди мама Лія відповідала впертими відмовами. Адже при живих батьках ніхто в їхнє сімейство Спартака не віддасть – отож нехай росте дурним обмеженим боягузом і хитрим підступним підлабузником! Це діло його батьків, а хлопцеві… Що ж, з батьками хлопцеві явно не пощастило. Дійсно, Спартак не винен, що його батько – якийсь там недовчений селюк без роду-племені, а не такий розумник, як-от видатний будівничий металургійних комбінатів, орденоносець та очільник тресту Леонід Самсонович Литвак! З іншого боку, всім не може отак щастити. Хтось же мусить і в двірниках лишатися та сміття розгрібати… Таке життя, і з цим нічого не вдієш. І все. І крапка.

Такі розмови (тим паче, велися вони тільки пошепки) надзвичайно бентежили Інгу. Бо з одного боку, скільки вона себе пам’ятала – стільки переконувалася у безсумнівній геніальності тата Льоні. Здавалося б, не існувало… ба навіть більше – просто не могло існувати критичної ситуації, яку б він успішно не подолав, з вигодою для себе і своєї родини. А тому Інга звикла в усьому довіряти батькові – бо якщо він завжди правий, чому б не довіряти, чому б не підкорятися?! Адже тато – геній, йому видніше…

З іншого боку, двоюрідного братика Спартака вона любила непідробно, по-справжньому. Любила так, нібито він був не двоюрідним зовсім, а все ж таки рідним! До речі, Евелінка любила його так само палко… На сімейну легенду перетворився давній випадок, коли обидві сестрички разом з татом Льонею і мамою Лією приїхали якось у гості до київської рідні – тоді ще дідусь Сьома був живий, а тітка Гатя народила зовсім нещодавно. Отож, побачивши її немовля, сестрички негайно захотіли поділити його між собою! Інга схопила хлоп’я за голову, Евеліна – за ноги, й кожна почала щосили тягнути у свій бік, відчайдушно скрикуючи:

– Це мій братик!

– Ні, це мій братик!

– А нумо віддай Спарика мені!

– Ні, мені віддай, я ж бо старша!..

– А я не поступлюся!..

– І я теж не поступлюся!..

Спартак заверещав від болю й розревівся, отож, на його щастя, до кімнати забігла тітка Гатя й негайно відібрала немовля у сестричок, які вже серйозно розсварилися через нещасливий «поділ» новонародженого. Надалі вони продовжували конкурувати за увагу двоюрідного братика, хоча вже значно м’якіше. Зрештою, Інга переконалася, що кузен віддає перевагу саме їй – старшій із сестер… А щодо слів батька?.. Інга до того любила Спартака, що навіть мала дурість тривалий час припускати, що тато Льоня помиляється, приписуючи племінникові виключно негативні якості.

Уперше між ними ніби чорна кішка пробігла, коли Інга дізналася, що Спартак завів собі коханку. На той час він уже давно не був безпорадним немовлям. Більше того – вже навчався в КПІ. А якщо так, якщо у нього вже «женилка відросла», як презирливо, через губу процідив її тато Льоня, чом би Спартакові й направду не кохатися з дівчатами?! Його діло молоде…

Однак Інгу неприємно вразило те, що коханку її улюбленого двоюрідного братика звали Євою, або якщо коротко – то Евкою. В цьому проглядався явний натяк на її молодшу сестричку Евеліну. Виходило зовсім як у «Летючій миші»: дружина Емма, собака Емма… кого не поклич – у будь-якому разі хтось прийде!

І все ж таки з яких міркувань Спарик закрутив роман із дівчиною на ім’я Єва?! Чому не з Інною, наприклад? Або не з Інессою?.. Та хай би навіть з Іванною!.. Але якщо в коханках у нього Евка і якщо молодшу кузину звати Евеліною… практично Евкою!..

Тут що завгодно запідозриш.

Коли ж з’ясувалося, що, окрім невдалого імені, у паскудної звабниці двоюрідного братика ще й національність підкачала… Що вона не добропорядна єврейська дівчина, а якась там полячка!.. О-о-о, дізнавшись про таке неподобство, Інга готова була рвати й шматувати на лахміття не бачену ніколи лахудру, яка занапастила дурнуватого хлопця! У неї навіть якийсь нервовий бзик стався: періодично Інга чомусь забувала, що Спартак уже достатньо дорослий, що навчається у політехнічному інституті… і що він взагалі є! А коли їй з неприхованим подивом нагадували про справжній стан речей – буквально скаженіла й лютилася просто неймовірно!..

Нарешті дочекавшись, коли кузена вкотре відрядять у Дніпрорудне на Завод будівельно-оздоблювальних машин і по дорозі туди він зазирне до дядькової оселі на Першій Ливарній вулиці Запоріжжя, сестра викликала непутящого дурника на відверту бесіду. Почала з головного, не криючись:

– Спарику, ти мене відверто засмутив.

– З чого б це раптом?

– Та мені батьки розказали, що тебе якась шикса окрутила…

– Що-що?!

– Кажу, шикса якась тебе довкола пальця обвела й на собі