Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

Стіни були слизькі від органічного слизу й плісняви. Повітря сильно смерділо гнилизною та лайном.

Айзек подивився на себе й збентежено насупився. Він був одягнений у бездоганний костюм з краваткою — добре допасований ансамбль, якому позаздрив би будь-який парламентар. Айзек його раніше ніколи не бачив. Поруч із ним була його дорожня сумка, потріпала й брудна.

Він раптом згадав події попереднього вечора, згадав вибуховий біль і кров. Він зойкнув і налякано потягнувся до голови. Намацавши те, що шукав, Айзек з силою видихнув. У нього не було лівого вуха.

Він обережно торкнувся понівеченої шкіри, очікуючи мокрої, рваної плоті чи струпів. Натомість, на відміну від Дерхан, намацав шрам, що вже добре зажив та вкрився шкірою. Зовсім не боліло. Здавалося, ніби він утратив вухо вже багато років тому. Айзек насупився й для експерименту клацнув пальцями біля рани. Він усе ще чув, хоча, безумовно, вже не зміг би розрізняти звуки так само добре, як і раніше.

Дерхан тремтіла, дивлячись на нього.

— Цей Ткач вирішив, що добре було би загоїти твоє вухо, і Лемюелеве теж. Але не моє... — голос у неї був стишений і нещасний. — Хоча, — додала жінка, — він зупинив кров із ран від того... довбаного жалосмика. — Вона якусь мить за ним спостерігала. — Тож Лемюель не збожеволів, не брехав, йому не наснилося... — тихо продовжила. — Ти вважаєш, що з’явився Ткач і нас врятував?

Айзек повільно закивав.

— Не знаю, чому... я уявлення не маю, чому... але це правда, — він пригадав. — Я почув, що Радґаттер на вулиці щось йому кричав. Склалося враження, що він не здивувався, коли прийшов Ткач... здається, він хотів запропонувати йому хабара. Може, той придурок намагався з ним про щось домовитися... А де всі інші?

Айзек роззирнувся. В алькові не було можливості сховатися, але навпроти містився такий самий, повністю поглинутий темрявою. Якщо там щось пригнулося, його не можна було би побачити в тінях.

— Ми всі прийшли до тями тут, — сказала Дерхан. — У всіх, крім Лемюеля, був цей дивний одяг. Яґарек... — Вона збентежено похитала головою й обережно торкнулася своєї кривавої рани. Скривилась. — Яґарека засунули в якусь сукню, ніби в дівчинки за викликом. Коли ми прокинулись, на нас чекали кілька ліхтарів, уже запалених. Лемюель і Яґарек розповіли мені, що сталося... Яґарек розмовляв... він поводився дуже дивно, говорив про павутину... — Вона похитала головою.

— Розумію, — сказав Айзек, зітхаючи. Він перервався, відчуваючи, як думки розбігаються, вражені навіть тими нечіткими спогадами, що в нього лишились. — Ти вже була непритомна, коли Ткач нас витягнув. Ти не могла побачити те, що побачили ми... куди він нас забрав...

Дерхан насупилась. У неї в очах стояли сльози.

— У мене... у мене так болить це дурнувате вухо, Айзе, — сказала вона.

Айзек, скривившись, незграбно погладив її по плечу, відтак жінка заговорила знову:

— Коротше, ти був непритомний, тож Лемюель пішов, і Яґарек пішов із ним.

— Що? — вигукнув Айзек, але Дерхан цитькнула на нього, замахавши руками.

— Ти ж знаєш Лемюеля, знаєш, чим він займається. Виявляється, він добре орієнтується в каналізації. Виявляється, з неї може вийти непоганий сховок. Він пішов на розвідку в тунелі, а коли повернувся, вже міг сказати, де ми.

— І де ж?

— В Морокраї. Він знову пішов, а Яґарек наполіг, що піде з ним. Вони пообіцяли, що повернуться за три години. Пішли роздобути трохи їжі, одяг для мене та Яґарека, і щоб розвідати обстановку. Це було десь із годину тому.

— Тоді, чорт забирай, ходімо приєднаємось до них...

Дерхан похитала головою.

— Не дуркуй, Айзе, — сказала вона виснаженим голосом. — Ми не можемо розділятися. Лемюель знає каналізацію... вона небезпечна. Він сказав, щоб ми сиділи, де сидимо. Тут водяться які хочеш створіння... ґули, трау, богам одним відомо, хто ще. Тому я й залишалася тут, поки ти був непритомний. Ми повинні їх дочекатися.

До того ж, ти, мабуть, на першому місці серед усіх, кого розшукують у Новому Кробузоні. Лемюель — успішний злочинець — він уміє лишатися непоміченим. Він ризикує значно менше за тебе.

— А як же Яґ? — вигукнув Айзек.

— Лемюель дав йому свій плащ. У каптурі та з ногами, обмотаними розірваною сукнею, він просто був схожий на дивного стариганя. Айзеку, вони скоро повернуться. Ми повинні їх дочекатися. Нам потрібно придумати план. І тобі треба до нас дослухатися.

Айзек підвів очі, переймаючись тим, як нещасно прозвучав її голос.

— Чому він забрав нас сюди, Айзе? — запитала Дерхан, скривившись від болю. — Навіщо він нам зашкодив, навіщо він нас так одягнув?.. Чому не загоїв мою рану?.. — Вона сердито витерла сльози болю.

— Дерхан, — тихо сказав Айзек. — Я б ніколи не подумав...

— Ти маєш це побачити, — перебила вона, схлипуючи, а відтак простягнула зіжмаканий, смердючий газетний аркуш.

Він повільно його взяв, кривлячись від огиди, коли рука торкнулась промоклого, брудного паперу.

— Що це? — запитав він, розгортаючи клапоть.

— Коли ми прокинулись, дезорієнтовані й збентежені, це припливло з одного із тих тунелів. — Жінка з підозрою подивилась на співрозмовника. — Воно пливло, складене човником, проти течії. Ми його виловили.

Айзек розгорнув папір і роздивився. Це були центральні сторінки «Дайджесту», однієї з новокробузонських щотижневих газет. Він глянув на дату вгорі сторінки — 9 татія 1779 — і зрозумів, що видання вийшло вранці того ж дня.

Айзек роздивився підбірку статей. Він збентежено похитав головою.

— Чого я не помічаю?

— Подивися на листи в редакцію, — сказала Дерхан.

Айзек перегорнув аркуш. Там він і був, другий лист згори. Його написали в такій самій пишномовній формальній манері, що й решту, проте зміст цілком відрізнявся.

Читаючи, Айзек вирячив очі від подиву.

«Пані та панове!

Прошу прийняти компліменти вашим бездоганним ткацьким здібностям. Для підтримки вашої мистецької роботи я вирішив вивести вас із складної ситуації. Мені потрібно приділити увагу іншим справам, через що не можу надати вам супровід. Безсумнівно, ми невдовзі знову зустрінемось. Тим часом, будь ласка, зверніть увагу, що той із вас, тваринницькі амбіції якого мимохіть призвели до нинішньої несприятливої ситуації у місті, може привернути небажану увагу своєї підопічної-втікачки.

Як