Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

Зі щирою повагою,

Т.»

Айзек повільно звів очі й подивився на Дерхан.

— Самим лише богам відомо, що про це подумають читачі «Дайджесту», — сказав він притишеним тоном. — Трясця, ну й сили ж у того довбаного павука.

Дерхан повільно кивнула й зітхнула.

— Мені б лише хотілось розуміти, що він робить, — сумно сказала вона.

— Це неможливо, Ді, — відповів Айзек. — Взагалі.

— Ти ж науковець, Айзе, — різко, відчайдушно випалила вона. — Ти маєш щось знати про цих бісових істот. Будь ласка, спробуй пояснити, що там написано...

Айзек не сперечався. Він перечитав лист і напружився, згадуючи ту обмежену інформацію, якою володів.

— Він просто робить все, що має робити, щоб... зробити павутину красивішою, — нещасно резюмував чоловік. Побачивши рвану рану Дерхан, він відвернувся. — Його не годен зрозуміти, він взагалі не думає так, як ми. — На цих словах Айзек дещо пригадав. — Мабуть... це тому Радґаттер з ним про щось домовлявся? Якщо він не думає так, як ми, можливо, в нього імунітет до нетель... Можливо, він наче... мисливський пес...

«Радґаттер втратив над ним контроль, — подумав Айзек, згадуючи вигуки мера. — Ткач не робить те, чого той хоче».

Він знову подивився на лист у «Дайджесті».

— Ось ця частина, про ткацькі здібності... — розмірковував він, кусаючи губи. — Це про павутиння світу, правда ж? Тож думаю, він хоче сказати, що йому подобається те, що ми, е-е, робимо у світі. Як ми... «тчемо». Думаю, саме тому він нас витягнув. А ось ця наступна частина... — Айзек перечитав, і йому з кожним словом ставало все страшніше.

— О боги, — видихнув він. — Це ж те, що трапилось із Барбл.

Дерхан підібрала губи й неохоче кивнула.

— Як там вона казала? «Воно спробувало мене на смак». Мабуть, я постійно спокушав ту личинку, що в мене росла, своєю свідомістю... Вона вже відчула мій смак... вона, ймовірно, на мене полює...

Дерхан пильно дивилася на співрозмовника.

— Немає іншого виходу, Айзеку, — тихо сказала вона. — Нам доведеться її вбити.

Вона сказала «ми». Він з удячністю поглянув на товаришку.

— Але перш ніж ми почнемо думати над планами, — сказала вона, — є ще одне питання. Загадка. Розгадку якої я хочу дізнатися. — Вона вказала на альков з іншого боку темної кімнатки. Айзек з цікавістю глянув у брудну темряву. Він зміг роздивитися лише те, що там була округла, нерухома постать.

Чоловік одразу ж зрозумів, що це. Він згадав про неймовірну придибенцію на складі. Його дихання почастішало.

— Він більше нічого не говорив і не писав нікому з нас, — сказала Дерхан. — Коли ми усвідомили, що він тут із нами, то спробували з ним поговорити, дізнатися, що він зробив, але він нас проігнорував. Думаю, чекав на тебе.

Айзек посунувся до краю виступу.

— Тут мілко, — сказала з-за спини Дерхан.

Айзек став у холодне грузьке багно каналізації. Воно сягало колін. Він посунув уперед, намагаючись не думати про сморід, який здіймався, коли грязюка хлюпала по ногах. Айзек побрів нудотним бульйоном з екскрементів до підвищення з іншого боку.

Коли наблизився, нерухомий мешканець затемненого простору тихо загудів і підняв своє понівечене тіло настільки прямо, як тільки міг. Він ледь поміщався там.

Айзек сів поруч, струсив із ніг грязюку та повернувся до конструкта з наполегливим, пожадливим виразом обличчя.

— Отже, — промовив він. — Скажи мені, що ти знаєш. Скажи, чому ти мене попередив? Скажи, що відбувається?

Конструкт-прибиральник зашипів.

Розділ тридцять п’ятий

Яґарек чекав у сирому цегляному підвалі біля станції «Траука».

Він гриз окраєць хліба й шмат м’яса, мовчки випрохані в м’ясника. Не знімаючи каптура, він просто випростав з-під плаща тремтячу руку, й туди поклали трохи їжі. Відтак почовгав геть — поли плаща і якесь ганчір’я закривали його покручені ноги — неквапною ступою старого, змореного чоловіка.

Ховатися під машкарою людини було набагато легше, аніж видавати із себе не скаліченого й крилатого ґаруду.

Він стояв і чекав у темряві там, де Лемюель його залишив. З прихистку пітьми він спостерігав за вервечками прихожан біля церкви годинникових богів. Це була облупана хатка, фасад якої усе ще прикрашали рекламні слогани меблевого магазину, що тут колись працював. Над дверима висів якийсь хитрий мідний хронометр, де кожна цифра перепліталася з символом відповідного бога.

Яґареку була відома ця релігія, в Шанкелі її ревно сповідувало чимало людей. Він бував у їхніх храмах, коли разом зі своєю крилатою ватагою прибував до міста торгувати. Давно, за роки до його злочину.

Годинник пробамкав першу. Крізь побиті вікна долинало тужне голосіння — гімн Саншада, сонячного бога. Його співали з більшим запалом, аніж у Шанкелі, хоча й не так вправно. Менше трьох десятків літ минуло з того часу, як релігія перетнула Пісне Море. Вочевидь, тонкощі її загубилися десь у водах між Шанкелем і Миршоком.

Вуха досвідченого мисливця вловили наближення до його схованки знайомих кроків. Він швидко доїв нехитру поживу й став чекати.

В обрамленні виходу з тінистого прихистку з’явився Лемюель. У світлій плямі над його плечима метушилися перехожі.

— Яґу, — прошепотів він, сліпо вглядаючись у брудний закапелок.

Ґаруда почовгав на світло. Лемюель притяг дві сумки з одягом та їжею.

— Ходімо, — тихо промовив він. — Вертаємося до наших.

Вони знову простували назад закрученими вуличками Морокраю. Була черепота, день закупів, і деінде в місті, певно, юрмилася людська гуща. Проте в Морокраї крамниці стояли бідні й занедбані. Ті з місцевих, для яких черепота була вихідним днем, сунули до Сірої Пустки чи ринку в Драглистій Дірі. З огляду на це — свідків було небагато.

Яґарек наддав ходи, шкандибаючи обмотаними ногами, щоб зрівнятися із Лемюелем. Вони, не виходячи з тіні надземних колій, крокували на південний схід, у напрямку Сиріаку.

«Так я й прийшов у це місто, — подумав Яґарек, — під великими залізними путівцями потягів».

Вони пройшли під цегляними арками до тісного закамарку, оточеного з трьох боків глухими цегляними стінами. Патьоки брудної дощової води стікали по них униз і неслися далі бетонними жолобами до великої, завбільшки з людину, решітки посередині двору.

З іншого, південного боку, дворик виходив на брудний провулок. Перед ним розпадався ґрунт. Сиріак безрадісно осідав у глині. Яґарек глянув на благенькі