Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Вранці, як із бодуна, поводить. Але кілька ковтків води мають цілющий ефект.

Аліса прокидається, коли я вже з душу повернувся, щоб читати поруч у ліжку. Вона так підскакує миттєво, що в мене серце стопориться. Точніше, сотня сердець новопридбаних.

Вивалив учора на неї тонни вагонів перевантажених. Зовсім по-іншому планував сопливі моменти обговорити. Заїло мені, що тоді біля автівки вона сказала "ти ж мене не кохаєш". Смішно.

А сьогодні вночі ще додала "давно люблю тебе".

Типу, ось вона мене любить нормально, давно, а я тільки зараз розворушився.

До мене довго, звісно, доїжджало. Але я точно знаю, коли Алісу покохав. На центральній вулиці Василькова, коли раптом за зап'ястя зупинив її. Того ранку магазини обстріляли.

Так що, давно сталося. Ось після ранку того горище в мене попливло капітально.

— Що таке, спала погано?

Головою мотає тай час запитує. Хмуриться, мордочка охлопочена.

— Куди ще поспішаєш? — невдоволено тягну я.

— Вані форму футбольну купити. Ой це... головний біль. Сьогодні перший раз у секцію на спорт ідемо.

Придумую жарт про спорткомплекс, але краще промовчати. Вона сама єхиднує, бестія.

— На жаль, у твій спорткомплекс далеко їздити. Яким би великим і відсутнім він не був.

— А че головний біль? Не хоче форму, як і кроси нові?

Вона зітхає і киває. Збирається в простирадлі вилазити з ліжка, а я хапаю її і затискаю. Дивиться грайливо, але все одно мордочка не розслаблена.

Цілуємося з розрахунком на коротко, а виходить довго. Вона, здається, взагалі не розуміє, що робить. Бо член мені полірує пристрасно.

— Ти, мабуть, вирішила на спині день провести. Я не проти, я тільки за.

— Не буянь, — сопе і віями плескає. — Приємно?

— Не то слово. Але мокро потрібно, щоб було. Як усередині тебе.

Вона спалахує, і я, в натурі, смикаюся в неї в долоні.

Втрачаємо обидва голову, на новий захід ідемо. Встигаємо по-швидкому, Аліса несамовито метається піді мною, а я від цього нестримано спускаю в неї.

— Ти суворіше з ним будь, скажи, мовляв, без форми назад у дитбудинок поїде.

— Васю, — опускає вона руки, хоча щойно простирадло на собі закріплює, — не можна таке говорити. І якщо стану перегинати з суворістю, він мені довіряти перестане.

— Може бути. Але змусити треба. Подзвони мені, якщо буде буксувати в магазині, я під'їду.

Вона дивиться на мене якийсь час.

— Я вчора змусив його взуття нормальне взути чи ні?

Нічого не відповідаючи, сором'язлива фея в душ іде. Вона в курсі, що я голою її бачив десятки разів?

Замовляю доставку сніданку, і другу порцію кави в себе заганяю. Аліса теж собі робить, коли з душу повертається.

Бадьорий і кошлатий Ваня підвалює на кухню, і вередує, що йому каву тільки з молоком можна.

Безглузде правило, ну хай так буде.

У мене гіркота в роті сама собою формується, коли усвідомлюю, що собі каву зварив, а їй — ні, і навіть не запитав.

Вони біжать, поспішають. Наостанок Аліса мене чмокає в губи, але я цього так не залишу. Зализую її. І обличчям бодаюсь. Вона соромиться, але зате загалом веселішає.

Ваня, що стоїть у дверях, корчить пику. Один мій погляд — і запал у декого охолонув моментально. Нехай звикає.

До вечора у мене мозок від шерсті очищений, тому що я до кінця багато справ, що накопичилися, довів.

Набираю Алісу, дізнатися коли вони будуть. Вона заминається, і вочевидь вигадує що сказати, і я розумію, що вона...

... не збиралася повертатися сьогодні.

А з чого я вирішив, що вони приїдуть?

Просто в голові в мене вже інша картинка реальності, а з насущним картинка не синхронізувалася.

Трохи підпалююся в побоюванні, що Аліса мене до себе не запросить. І що взагалі зайнята вона.

Але вона запрошує.

— Вася, а можеш сьогодні в нас залишитися, будь ласка? Просто завтра тут зручніше бути. Тим більше, у мене справ домашніх багато.

Ще тоном таким, ніби вона вибачається.

Намагаюся дзигою не накручуватися. Я знову передавив, хотів під себе тільки налаштувати. Чому вона взагалі з дитиною має тягатися кудись.

Тому, звісно, можу залишитися.

Мені її хата дуже подобається.

Взагалі назовсім можу залишитися.

Тому що мені моя хата не подобається.

Приходжу в розпал палкої суперечки. Ваня їй голову крутить, що не буде ще на один додатковий урок ходити.

Виявляється, він узагалі на два фізичні уроки ходить. І якісь несерйозні онлайн. Та це курорт практично!

Не втручаюся, просто кожну фразу зсередини рубаю сокирою. Забираю в Аліси пляшку білого, яку й приніс, щоб самому відкрити.

— Це тому що ти хочеш мене позбутися! — кричить нещастя і зривається бігом в іншу кімнату.

На мій подив, вона за ним не біжить. Помічаю сльози в неї на очах. Стопорю себе, щоб пизди шарпаку не дати. Такої, щоб назавжди запам'ятав.

— Це в нього реакція на зміни, — бурмоче вона і лід у вино закидає.

Не одразу в'їжджаю, що зміни — це я, власне.

Ще нічого не зробив, але вже все зіпсував.

Вона ніби думки мої читає.

— Ти тут ні до чого, — пояснює вона, — ну знаєш, крім того, що посадити до в'язниці його хотів і відкрито недолюблюєш. Він би так на будь-якого  чоловіка реагував.

Якого ще "будь-якого чоловіка"?

Ніяких будь-яких, інших чоловіків бути не може і не буде.

— А чого це?

— Типу уваги до нього менше буде. Ось уже на урок додатковий хочу сбагрити. Але цей урок мав додатися ще два тижні тому, — вона з прикрістю кидає рушник на стільницю.

— Нехай звикає, ми з тобою одружимося, і я з вами жити буду.

Їй вино ніби не в горло потрапляє і вона відкашлюється.

— Я збирався тобі по-іншому сказати, але це ж правда. І очевидно.

Аліса ніби в ступор впадає. Не розумію, чому. А як вона собі це уявляла?

Раптово мене злість вихором закручує. Не думала ж, що мене можна приходящим жебраком залишити?