Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

— Це було б чудово, насправді, — напівголосно каже вона.

Ну ось, новоспечена армія сердець списи складає. І метушиться в строю роєм, ніби крила в усіх відростають.

— Я теж так думаю, — задоволено тягну я. І на коліна її до себе тягну. Навіть вино дівчаче пробую.

— Але це дуже і дуже серйозно, Васю, — вичитує мені прямо в обличчя, — це не іграшки. Навіть якщо ми будемо розлучатися, дитину увагою обділяти не можна. Я розумію, що ти не збираєшся його всиновлювати, але якщо хоч трохи проживемо разом, він тебе батьком сприйматиме.

— Усе сказала? — примружуюся. — Про розлучення забудь. І збираюся всиновлювати, по офіціозу наповну. Ще й виховувати збираюся. По повній. І знаєш що, Чернишевська?

— Що?

— Не можу дочекатися, — кровожерливо посміхаюся я, а вона боязко дивиться на мене.

— // —

Після перепихону нашвидкуруч, Аліса йде провідати нахабу.

Зависаю на репортах щодо активів, які проходять через рекомендований Фрезем менеджмент. Тю, не моє це, але цифри на рік красиві округлюються. Інвестінг-шмінвестінг, ні хріна робиш, а бабло — врожаєм. Ще треба краєм ока глянути, що там керуючий за новим напрямком у сальдо накуралесив.

Виглядаю ручку в неї на туалетному столику, бо моя не паше. Тут є список чогось підвалений кремами, а на листку явно цифри про гроші. Витягую, щоб вивчити.

Ага-ага, грошей у неї своїх повно.

Збирається купу коштовностей продати. Розписані приблизні ціни. Дрібнота в першій черзі йде, а найбільше — у другій. Якийсь кулон і сережки збувати не хоче.

Можу, звісно, потім цяцьки всі перекупити. Але навіщо? Трясця, ну до весілля хотів почекати. Зараз навіть не знаю, як їй гроші всунути. Чергова розбірка, а ми ще конкретно не поговорили.

Аліса повертається в піднесеному настрої, але, виявляється, їй прання треба ставити.

Потім приходить, волосся розпускає, стягує одним махом із себе домашню сукню якусь. Я ж труси раніше з неї скинув. Тому. Вона гола повністю під нею.

Стоїть, браслет розстібає. Красиво так. Нижні губки в неї пухкенькі. Уже давно розпланував якось їх потім прямо трахнути. Без проникнення та іншого. Тоді вони будуть ще більш пухкенькими.

Залазить на ліжко, а я з повідка зриваюся. Лізу їй скрізь, і хриплю:

— Я зараз… Буде занадто. — Ногу її в бік відводжу. — Розслабся.

Засаджую їй, а на мордочці кожен міліметр відображається. Ось прямо як розширюю її, так вона зуби зчіплює, а потім рот вологий розкриває.

Це найбільший кайф. Вона зі швидкістю власних вій не справляється.

Рвуся і рвуся вперед, взагалі не можу за своїми відчуттями відстежити. Гублюся в словах — навіщо взагалі розмовляю? — коли дивлюся, як мій член її довбає.

— Ось так, береш добре, ось так, ще візьмеш.

Аліса через кілька поштовхів б'ється в розрядці, втикаючись у мене носом. Добре-то як.

Нагору перекидаю її, саджаючи. Вона розгублена, але я змушую мою фею стегнами працювати. Витягується зі стогоном, і нарешті звикає стрибати.

Волосся їй прибираю з обличчя, а вона мене за палець кусає. Божевільна. Чи не бачить чи що, з ким справу має? Сую відрубки свої їй до рота.

— Коли лижеш або смокчеш, на мене дивитися.

Боремося поглядами, але скручує нас виром, і усе нечітким навколо стає.

— Я-я тебе кохаю, — шепоче і стогне вона, — Васю!

Якось невпевнено видає, ніби сумнівається, говорити чи ні. Це ще чого?

Ще такого тут не вистачало.

За талію її грабастаю, та й ривками заряджаю, прямо в личко слова закидаю, чолом у її лоб упираючись:

— Люблю тебе так. Я тебе кохаю, ось так. Тебе, Алісо, тебе. Ось так! Чуєш?

Дихання спирає, коли вона вдруге кінчає. Потужно, бо можна спробувати тремтіння язиком на шкірі. Розбивається вона красиво, долонькою себе за обличчя хапає.

Я прям обтрушую себе, щоб заспокоїтися. Щоб палицю б не перегнути зараз. Головою трясу.

Знімаю Алісу з себе, ніжничаю їй в рот. Розуміємо одне одного без слів. Вона нижче опускається. Волосся на щоку спадає, коли вона багряну голівку жадібно облизує по колу.

Не штовхаюся дурнем в її губи, бо взагалі я в трансі. Вона завжди так це робить, ніби відірватися не може.

У гарячці я, але спека — лінива, як літній полудень.

Аліса підводиться раптом, локон за вухо прилаштовує. Погляд відводить.

— Я краще на коліна стану. Давай... так.

Давненько став це вловлювати. Боявся, що дах, який протік, мені тут вигадану реальність малює.

Що вона норовлива і непробивна. У житті. Але тягне її отак щось таке робити, щойно доторкнуся до неї... Таке, що її підпорядковує та підкоряє. Потроху випускає вона таке. Шкодує такого дебіла, напевно, як я. Інакше якщо на повну потужність викотить, я просто скінчуся.

Соромиться. Від цього ще солодше.

Видаю глухий рик, із грудини десь, і йду за нею.

Наказую собі попуститися.

На колінах вона продовжує, і потім стогне, просто з рота мене не виймаючи. Сам не знаю, як кінчаю. Вона просто кілька разів нарешті засмоктується членом ритмічно. Просто безпорадно намагається всю довжину заковтнути. Я бензобаком себе перевернутим почуваю. Хочу ще. Хочу багато. Ось у ці ігри я граю, сто відсотків. Хочу кусатися. Від виявлення нової реальності.

Тискаю її потім невгамовно. Вона вся пустує та бешкетує, рум'яна, та й сміється.