Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

З ранку нахаба ще хмари бровами ганяє. На мене, значить, не дивиться. От же впертий, як віслюк.

Аліса йому і те, і це. Грінку таку, тістечко таке, сік свіжий та смачний. Про ігри його запитує. Ваня їй ще сміє коротко відповідати.

— Овочі жуй давай, — наказую йому, — а коли сік не хочеш, то я вип'ю.

Злісний козел-молодший одразу видуває апельсиновий фреш залпом. Га, так я і думав!

Роблю Алісі каву. Вона радіє. Так-так-так, збираюся каву завжди тепер варганити. Тим паче, у мене краще виходить, ніж у неї.

Обговорюємо, чи робити ремонт у будівлі біля музею. Про дитбудинок вона сама заговорює, каже, вже відкрито конкурс на нового директора. Тоді й там вона почне ремонт. Якщо директор дозволить.

Дивлюся на неї із сумнівом.

— Це ж хто посміє від ремонту відмовитися? Ще чого.

— Ну, ремонт — клопіт і усе таке.

— На Алісі не заробиш, відкати там і хабарі, — діловим тоном втручається Ваня.

— Не всі такі, є нормальні люди, — швидко каже вона. — Блін, потрібно з'їздити, дітей побачити.

— Вони там лохи всі, — бурмоче Ваня в тарілку.

— Ми говорили, щоб ти так інших дітей не називав, — несподівано суворо висловлюється Аліса.

— Не хочу йти на біологію цю, — заявляє. — У мене є справи!

— Це які? — брови вигинаю, і "ділок" тушується.

— Я сьогодні вертушку обираю, — киваю йому, — взяв би тебе з собою, але тільки після цього уроку, як його там.

— Вертоліт чи що? — шепоче Ваня.

Оскільки навіть Аліса дивиться здивовано, то пояснюю:

— Окремий хочу, з пілотом на зарплаті. А то в минулі рази я вертоліт довго чекав. Він дешевше, ніж Роллс коштує, якщо вже з пробігом.

Фея моя дивиться на мене як на лоха. Ну, хоч якась підтримка в особі шарпака.

—. Можу замість уроку піти! — нахаба явно себе найрозумнішим вважає.

— Ні, ти якраз тільки після уроку можеш піти, — відрубую миттєво.

Поки він обмірковує, обмінюємося з Алісою непристойними поглядами. Вона обсмикує себе, і чогось там копошиться біля мийки, а мене заводить таке. Люблю, коли вона не контролює себе. І коли виводжу її на емоції.

Надвечір повертаємося з Ванею з аеродрому голодними. Аліси ще немає, бігає у своїх святих справах. У які я поки що не лізу, але це поки що. Замовляю жратву нам усім. Смачну та жирну, і ще печені овочі, щоб над нахабою познущатися.

У ванній, куди Аліса йде мити руки після приходу руки, пригортаюся до неї і ледь не завалюю. Вона бурхливо обурюється, але голос підвищити не може. Як добре, що із нас двох совість у мене плямами. Засовую голодну руку їй у труси, а потім даю себе посмикати разок-другий.

Насправді, тупиця я, тому що ми тепер заведені.

Ваня — корисний компаньйон. Він їй усе розповідає, що ми робили і куди ми ходили, а я киваю, де треба.

Аліса дуже ретельно все прожовує. Блакитна кров. Вчить Ваню так само робити, він скаженіє, як завжди.

— Я теж стопорився… так от, потім усі зуби випадуть, тож можеш продовжувати, — навалюю йому. — І їж, як не в дитбудинку, а нормально. Досить солодке жерти.

— Звідки тобі знати, мажоре, — скалиться нещастя. — Сам їж нормально.

— Будеш Алісі свої муки душевні накидувати. Я в дитбудинку виріс, і ти мене слухатися будеш.

Від шоку Ваня пропускає останню частину речення. Нерозуміючий погляд він потім перетворює на обурений у бік Аліси.

— Це неправда! Що?! Не може бути такого.

Аліса починає його заспокоювати, а я іржу. Чарівні темні очі феї обдаровують мене дуже суворим поглядом. Сподіваюся, мене буде покарано.

Дуже. Суворо.

У душевному сум'ятті він лопає навіть ненависні овочі. Дорослішати йому пора, наївний і прям. Думав, чесно, він більше Алісу за ніс водить. Але якби Ваня її обманював, більше для виду слухався.

Виявляється, Алісу запросили на весілля у Василькові. Вона намагається приховати, що засмучена неможливістю піти. Обговорюємо майбутні вибори мера. Обидва вважаємо, що в конкурентів Анатолія Івановича немає шансів.

— Там скоро посівна почнеться, — тягне Аліса і зітхає.

— Поїхали, — махаю головою, сам себе дивуючи, і телефон до рук беру. — Вихідні завтра починаються, а весілля післязавтра.

Аліса моргає, як лань перелякана. Ваня підстрибує та й руку в повітря викидає.

Він біжить збиратися, хоча ніхто ще остаточно нічого не вирішив.

Цапаю її за шию, і стегно кругле мацаю. Вона відмирає і мене цілує. У прошивці моїй — замикання, як глибоко і пристрасно Аліса це робить.

— На весілля з тобою піду. Мене пустять, я подарунок дорогий роздобуду.

Вона вдаряє мене по плечу жартівливо, і посміхається задумливо.

— Та пустять вони тебе. Будеш нареченим моїм.

— Я і є, не забула, вертихвістка? — надумано хмурюся.

Отримую ще один поштовх по тулубу. Напівгривий. Ех, сам запропонував їхати, а зараз могли б гратися на повну котушку.

У Геліку довго налаштовуємо маршрут, бо система барахлить. Махаю рукою на екран, самі як-небудь розберемося. І телефон на виду.

— Не можу дочекатися, коли Куллінан приженуть, — бурмочу я.

— А він сильно відрізняється?

— Зараз почуєш. Мотор у Роллсів тихий. А дорогу краще обкатує.

Заїжджаємо затаритися в супермаркет, бо ми плануємо набіг на хату Сергій Степановича. Він ще про це не підозрює. Він багато про що не здогадується, тому штовхну розмову зі стариганом-тарганом днями.

У крамниці валю вниз усе підряд, бо Аліса там одразу починає щось вираховувати й фільтрувати покупки. Вино її на нормальне міняю, а не дешеве. Вона знаходить шампанське, яким ми обпилися з нею тоді в Готелі. Втуплюю іноді очі на пляшку у візку.

Мчимо трасою. Ваня в захваті, фея невдоволення приховує.

Під'їжджаємо до хати майже до ночі. Аліса кричить вусатому, що привезла календулу. Він погрожує подати на мене в європейського суд. Хвіртку ж відчиняє із самовдоволеним виглядом, мовляв, ось і приповзли гаденяти назад.