Читати книгу - "Товариство Елементорів. Том 1. Кривавий діамант. Частина І, Fata Morgana"

Міка насупилась, не підводячи погляду. Її помітно задів той факт, що хтось може бути такої думки про її брата.

— Знаю, ми дивні. – буркнула вона миттю пізніше. – Але те, що ми виглядаємо, живемо чи поводимось не так, як інші, ще не означає, що нас можна вважати гіршими, ніж ми є насправді. Звісно, я вже звикла до такого відношення, але... я ніяк не очікувала, що можу почути, щось подібне від тебе! І не важливо сказала ти це вголос чи ні. Твої емоції видають тебе з головою. Повір, на твоєму обличчі написано більше, аніж ти хочеш показати.

Моллі мовчала з нечитабельним виразом обличчя й лише підібгала губи, відчуваючи легке поколювання на чолі. Міка вдарила не боляче, але все ж відчутно.

— Тримай, бідося. – екенейка протягнула їй ложку, не ту, якою била, а іншу, зі срібла. – Приклади, а то лишиться синець.

Моллі не ворухнулась, продовжуючи свердлити очима підлогу.

— Вибач. Просто... – Просто її так виховали. Всі думають, що екенейці — крадії та вбивці. Їх бояться не менше, ніж скажених диких тварин. Міка з Кодою перші з перевертнів, кого їй довелося зустріти. І нехай вона й казала про одну з ними кров, але... Моллі досі не завжди знала як думати та поводитися поруч з ними. – Вибач. Якщо скривдила тебе чи Коду.

— Наступного разу повагаєшся подумати про нього щось погане. – попередила Міка, але веселі нотки повернулися в її голос. – Мого брата маю право ображати лиш я. Та й затям надалі, на всяк випадок: зачіпати честь екенейця небезпечно для здоров’я кривдника.

Міка усміхнулася в знак примирення. Моллі відповіла їй тим самим, несміливо піднявши куточки губ, та нарешті взяла ложку. Вона з полегшенням зітхнула, коли прохолодний метал торкнувся розгарячілої шкіри. 

— Охо-хо. – засміявся хтось поруч.

Дівчата повернулися у бік вікна. На підвіконні сидів Кода, по-дитячому хитаючи ногами туди-сюди. Певно, він був десь надворі, а тепер повернувся в будинок, чомусь вирішивши проігнорувати існування дверей, та скористався легшим способом.

— І через кого ж затіяли несправедливе побиття, наші юні леді? – поцікавився юнак, намагаючись пародіювати виховану манеру розмови Шалфея. 

Треба визнати, що вийшло у нього досить схоже. Все псував тільки сміх, який Кода був не в силах стримати. Врешті, він вирішив кинути забавку, та зі звичним екенейським акцентом продовжив:

— Наскільки я знаю, у нашій компанії тільки двоє хлопців. Враховуючи те, що один з них виглядає як недобитий собака, вважайте, що із сильної статі тільки я. Тож, за кого вам битись, дівча...

Його слова зненацька застрягли десь у горлі, коли почулось не голосне клацання пальцями. Моллі обернулася на звук та одразу ж наштовхнулася на пронизливий напівсліпий погляд.

— Наступного разу недобитий собака таки зробить так, щоб твій язик відпав. Ну а поки, будь люб’язний, помовч. – замість привітання кинув Вілл, блиснувши очима у бік Коди. Проте, миттю виправився, коли звернув увагу на дівчат. – Доброго ранку, товариство. Радий бачити всіх живими. Ну, гаразд. Майже радий. – тихо додав він, знову зиркнувши на Коду, який марно боровся з раптовою німотою. 

Минулого вечора Вілл казав, що хвилюється про кожного з них однаково, але по його напруженим від роздратування вилицям було зрозуміло, що, якщо Кода й надалі провокуватиме його на сварки, то молодий перевертень може лишитись даного привілею, а заразом і язика. Хоч Моллі й знала Шалфея лише на якийсь тиждень більше, ніж двійнята, вона була впевнена, що ігнорувати погрози хлопця не найкраща ідея. Бо ж у прикрому випадку вони можуть справдитись. Принаймні, саме це було написано на похмурому блідому обличчі. 

Міка голосно розсміялася, підійшовши до Вільяма, та поплескала його по плечу. Судячи з того, як він скривився, рана ще не повністю затягнулася. Моллі лише понадіялась, що Шалфею не стане гірше. У них майже не було часу навіть на те, щоб зібрати речі, а на виклик Ларрі тим більше. 

— Imoshi diyo, Шалфею, де ти був весь цей час? – вичавила Міка. – Ти став би в пригоді, якби ми познайомились трохи раніше. У Коди майже ніколи не закривається писок. А я ж без поняття, як змусити його заткнутись. 

Мабуть, перевертню так і кортіло крикнути: “Хто б казав!”. Але він продовжував мовчки роздмухувати ніздрі. А Моллі почала задаватись питанням, коли ж Вілл планує розтикувати бідолашного Коду. 

Шалфей з неприхованою відразою скинув з себе руку Міки. Вона тільки весело пирхнула на це, здається, зовсім не ображаючись на його прихильність до особистого простору. Тож, забувши про нього, заплескала в долоні, щоб привернути до себе увагу.

— Тож, – почала вона тоном командира. Моллі тільки зраділа цьому. Очевидно, Міці гуртувати людей вдається краще, ніж їй. Нехай говорить, а як треба, Моллі скорегує потім. – План дій: снідаємо, якомога швидше збираємо пожитки та відправляємось в дорогу. Якщо вийдемо через дві години, то будемо на місці ще до ранку. Раджу поспішати, бо їжа холоне! Для кого я старалася, ну справді?

Ніхто не став перечити їй, тож всі слухняно всілися за стіл. 

Тільки Кода зостався на місці, похмуро витріщившись на Шалфея. Перевертень стиснув губи з таким ображеним виразом, ніби Вільям не просто заглушив звук його голосу, а ще й заклеїв рота.

— Не думай, що з тебе достатньо. – сказав Вілл та знову клацнув пальцями. Проте, цього разу він застосував обидві руки одразу. 

Кода, очевидно, вирішив не затруднятися подяками, а лише щось тихо буркнув екенейською. Він зіскочив з підвіконня та дістав з-за пазухи якийсь згорток. 

— Вранці принесли. – пояснив він, трясучи у повітрі свіжою газетою. Моллі підняла вгору руку з розчепіреними пальцями, сподіваючись, що Кода зрозумів, для кого зараз новини найважливіші. Юнак покірно кинув газету в її бік. – Лови, Моллі.

Вона майже торкнулася шершавого паперу кінчиками пальців, але Шалфей виявився прудкішим, і зловив газету першим. Можливо, дівчина і спіймала б її, якби Вілл не сидів так близько.