Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Был в щите Твой лик нерукотворный Светел навсегда.

М. Гоголь побачив у соборній російській душі те ж саме — темні глибини, монгольщину. І розгубився, гарячково шукаючи відповідь на запитання «Куди ти мчиш, Русь?» Вийшовши на дорогу прозріння, письменник був збитий кіньми, що шалено мчали.

О. Блок спочатку не розгубився. Навіть милувався «розбійною красою» своєї «дружини-Русі»:

…Где буйно заметает вьюга До крыши утлое жилье И девушка на злого друга Под снегом точит лезвие.

Словом, у Прекрасної дами, яку поет назвав своею дружиною, почали з'являтися риси… зовсім не слов'янські.

Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?

Чудь начудила, да меря намерила Гатей, дорог да столбов верстовых.

І О. Блок (на відміну від Гоголя!) ніби все зрозумів: потрібно сприйняти все як є і… полюбити наявну дійсність, тобто полюбити… монгольщину.

О Русь моя! Жена моя! До боли

Нам ясен долгий путь!

Наш путь — стрелой татарской

Древней воли Пронзил нам грудь.

Пусть ночь. Домчимся. Озарим кострами Степную даль.

В степном дыму блеснет святое знамя И ханской сабли сталь.

Як бачимо, Блок, на відміну від Шевченка (який органічно не сприймав царську Росію) і від Гоголя (який душею відчував, що Птах-Трійка мчить кудись не туди), був переконаний у тому, що знає шлях Росії і… сприймає його («Домчимся!»). І справді, він прийняв Жовтневу революцію, кинувся служити більшовикам. Авжеж, ми — скіфи, ми — азіати, ми не вражені хворобами Західної цивілізації, у нас головне — воля і сила. А більшовики… ой які рішучі і вольові! «Блідість думки змінив рум'янець волі». Словом, читайте статті і вірші Блока 1917–1919 років. А потім… душевний зрив. І кінець.

Смерть Блока така ж загадкова, як і Гоголя. Обидва в сорок років були зметені з дороги джаггернаутовою колісницею російської історії. Тому що, самі не бажаючи того, долю Росії пов'язували з долею біблійного Мешеха: якогось супернароду-гегемона Східної Європи.

Т. Г. Шевченко — виразник ідей Кирило-Мефодіївського товариства, — виявляється, мав рацію: справа не в гегемонії над слов'янством, не в Тувалі і Мешеху як імперських началах. Був колись Тувал — Київсько-Руська імперія, що розсипалася ще до монголів і була ними остаточно зруйнована. На зміну прийшов Мешех-царизм — Російська імперія, потім — тоталітаризм (радянська імперія зла, що простягала руку з Москви над усім слов'янським світом). Але суть справи не в них, а — в Тирасі. Він — останній син Яфета, він приходить на зміну гегемоністському началу в розвитку слов'янства. Він — уособлення вільної сім'ї слов'янських народів, Саме це ми й спостерігаємо сьогодні. Вільні слов'янські нації обирають свій, самостійний шлях. Немає політичного лідера, та він і не потрібен. А є держави: Російська Федерація, Україна, Білорусь, Польща, Чехія, Болгарія, Словакія, Словенія, Сербія, Македонія, Хорватія. Мешех і Тувал залишилися (і в Біблії — у книзі Єзекіїля — говориться, що вони залишаються). Але — як національні держави, а не як імперії. А як же в майбутньому?

КУДИ ТИ МЧИШ, РУСЬ?

И нет конца. Мелькают версты, кручи…

Останови! Идут, идут испуганные тучи,

Закат в крови!

А. Блок

— Кажуть, що росіяни постійно шукають відповідь на питання: Хто винен? І що робити? Ні, у росіян, які глибоко мислять і відчувають, існує і трете, дуже болюче, — «гоголівське» питання: Куди ти мчиш, Русь?

Першим його поставив Гоголь, і першою на ньому зламалася його галичанська душа. Потім ламалися й інші. Повна розгадка Росії-сфінкса з'явилася лише тоді, коли запрацювала сталінська «м'ясорубка». Тоді багато хто прозрів: «Ось куди домчали Русь більшовики!» Але капкан закрився. Зараз ми рахуємо: чи то 100, чи то 120 мільйонів було репресовано, з яких чи то 30, чи то 40 мільйонів розстріляли чи замордували в таборах за 1918–1953 роки. Задумайтесь, не одиниці, не десятки, не тисячі, а мільйони…

Багато людей тоді прозріло, але не всі. На превеликий жаль, дехто не прозрів і нині. Напевно, такий ваш «мешехо-монгольський'' менталітет. І чи не вів спричинився до того, що Росія виявилася заповідником комунізму, точніше, більшовизму? Більшовизм-комунізм, виношений Росією, а потім експортований чисто по-монгольськи — силою зброї, — став головною прикметою кривавого XX століття.

Тривалий час практичний комунізм трактувався зовсім не як специфічно російська недуга, а як закономірне «здорове» явище людської еволюції — «весна людства». Насправді ж це та безодня, до якої спрямувала свій скажений біг Русь.

На пряму дорогу до цієї безодні Росія вийшла вже після смерті Гоголя — в 70-х роках XIX століття.

На межі 60—70-х років виник рух народовольців. У 1870 році Сергій Нечаєв (той самий, випадок з яким підштовхнув Достоєвського написати роман «Біси») видрукував для народовольців книгу-посібник «Революційний катехізис і нещадне руйнування», «… Ми повинні об'єднатися зі злочинним світом, єдиними справжніми революціонерами Росії», — так позначена в цій книзі мета «Землі і волі». А ось слова зовсім з іншої «опери», заповіту Чингісхана: «Ми повинні все руйнувати на своєму шляху, скрізь сіяти жах і смерть, нікого не щадити». Різниця лише одна: нечаєвщина була спрямована на власний народ, а монгольщина — назовні, на інші народи.

Далі в «катехізисі» (а це не рядовий документ, ним 25 років керувався широкий соціальний рух у Росії, на зміну якому прийшов більшовизм) читаємо: «Одна десята одержить особисту свободу і необмежену владу над рештою. Ці дев'ять десятих повинні втратити свою індивідуальність і перетворитися на стадо. Кожен член суспільства стежить за іншим і зобов'язаний доносити на нього… Усі — раби, і всі рівні у своєму рабстві». Ну і так далі. Достоєвський у «Бісах» геніально вгадав «людську» ціну, яку заплатить суспільство, котре житиме за такими принципами: 100 мільйонів знищених. Цікавий збіг: Нечаев учився в тій самій гімназії, що й Ульянов-Ленін. Він же найближчий соратник Бакуніна, а той співпрацював з Марксом (разом створювали «Інтернаціонал»). Улюбленою піснею народовольців була; «Не плачьте над трупами павших борцов».

Нечаев і Бакунін вважали убивство Олександра II «прологом до великої вистави». «Друзі! — писали вони. — Давайте ж діяти так, щоб вистава швидше могла початися… Скоро, скоро настане день, коли ми розгорнемо червоний прапор і зі страшним шумом нападемо на імператорський палац… У нас буде лише один заклик: «За сокири!.. Будьте нещадні… Вбивайте на вулиці, вбивайте в будинках, вбивайте в селах… Пам'ятайте: хто не з нами, той проти нас».

І ось через 33 роки — «генеральна репетиція» (так Ленін назвав революцію 1905 року), а ще через 12 років — сама «вистава», що затьмарила собою за кількістю крові, жорстокості, горя