Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Та раптово його плани змінилися. Після веселої нічної пиятики він спонтанно вирушив із друзями до Барселони. Виїхали на світанку, тож Вільгельм вирішив не турбувати сну майбутніх бізнес-партнерів, а просто залишив на рецепції готелю адресу, за якою збирався зупинитись у Барселоні. На цю адресу можна було писати йому листи. Діставшись до Барселони і побачивши апартаменти, в яких спершу хотів замешкати, Вільгельм знову передумав і знайшов помешкання близько до моря, в рибальському кварталі. Тут було далеко не так розкішно, як у замовленому готелі в середмісті, зате можна було вже зі самого ранку спостерігати, як голі до пояса засмаглі та спокусливі юні моряки вивантажують рибу з човнів у порту. Тут Вільгельм провів у цілковитому блаженстві майже десять днів. За той час американські партнери повернулися додому, так і не дочекавшись обіцяних пропозицій.

Подібно поводився він і під час інших операцій. Згодом навіть йому самому стало зрозуміло, що бізнес — не його стихія. Тоді він вирішив просто позичати гроші у багатих аристократів, не надто замислюючись над тим, як і коли віддаватиме борги.

Вільгельмові чудово велось у Мадриді, й він був би не проти залишитися тут назавжди, та становище іспанської монархії було далеким від стабільного. У 1923 році в Мадриді відбувся військовий переворот, який лише дивом не призвів до ліквідації монархії. Точніше, цього не сталося завдяки мудрій політичній грі самого Альфонсо XIII. Король вчасно підтримав переворот, і його залишили номінально правити далі, хоча справжню владу отримали заколотники. Альфонсо XIII змушений був покинути Іспанію аж через вісім років — у 1931-му, коли у країні проголосили республіку.

Тож атмосфера при дворі перестала бути такою безтурботною, як раніше. Усі розуміли тимчасовість ситуації та почували тривогу. Це вкотре змусило Вільгельма замислитися про власні плани на майбутнє.

У 1926 році він позичив велику суму в заможних угорських аристократів Естергазі, натякнувши їм, що в такий спосіб вони підтримують майбутнього кандидата на трон, і обіцяв віддати все, щойно з’явиться нагода. На позичені гроші Вільгельм купив собі невеличку віллу поблизу Парижа, де жив під іменем Василя Вишиваного. На те саме ім’я було оформлено його австрійський паспорт і французьку візу. Лише телеграми до Мадрида він підписував «Вільгельм фон Габсбурґ».

На віллі він прожив п’ять років разом зі своїм улюбленим котом і з арабським прислужником Морисом Нешаді. Потому продав будинок і винайняв зручне помешкання в сімнадцятому районі Парижа. Боргів так і не віддав, зате з його нового помешкання пішки можна було прогулюватися до Єлисейських полів. Так Вільгельм і робив мало не щовечора, вдягнувши свою парадну червону краватку, — за такими краватками тоді розпізнавали один одного паризькі гомосексуали. Хтось розповідав Вільгельмові, що цей звичай привезли до Парижа емігранти-аристократи з Петербурга, котрих тоді в Парижі не бракувало.

У той період Вільгельм жив на гроші, що їх виплачував йому старший брат Альбрехт, який перейняв від хворого батька родинну пивоварню. Раз на два тижні зять і постійний партнер у грі в поло Гієронім Радзивил приносив Вільгельмові дві з половиною тисячі французьких франків.

Про Вільгельмове життя в Парижі ходили легенди, які радше шкодили його репутації, ніж навпаки. Тут ставилися до гомосексуальності далеко не так суворо, як в Австрії, та офіційно її не забороняли. Проте ця тема постійно цікавила жовту пресу, й у газетах часто з’являлися розлогі статті про Вільгельма та про інших аристократів, котрі прогулювалися ночами переодягнені в жіноче вбрання.

Улюбленими Вільгельмовими місцями були притони з репутацією небезпечних у сумнівних кварталах. То були заклади для бідняків, куди багаті зазвичай не ходили. Та Вільгельмові подобалася тамтешня атмосфера. Там його знали під іменем Робера.

Іноді педагогічний запал охоплював Гриця, й він прокидався в суботу зі словами: «А поїдемо на лижі!». І, не чекаючи відповіді, брався пакувати речі. Галина так і не навчилася кататися на лижах. Їй крутилася голова вже на балконі другого поверху, а на швидкості вона взагалі втрачала здатність реагувати і падала просто навзнак, наче підрізана ножем, ризикуючи зламати хребет. Гриць кілька разів робив спроби навчити її спершу правильно падати, виставляючи поперед себе руки, а тоді правильно їздити. Учив її сам, наймав інструкторів, але подолати страх вона так і не змогла. Поїздки на лижі були для Галини тортурами, і вона намагалася сачкувати, то просиджуючи десь на каві, то просто прогулюючись унизу біля підйомника, поки Гриць ставив на лижі Олеся.

— Тату, мама не любить кататися на лижах, — може, ми придумаємо щось інше? — пропонував Олесь.

— Сину, мама просто боїться. Але вона переможе свій страх, і все буде гаразд, — казав Гриць і, здається, справді в це вірив. — Ми ж із тобою перемогли, правда? От і мама переможе.

Та Галина не перемогла й так і не навчилася кататися ні на лижах, ані на ровері, ні на роликах, — тож Гриць і Олесь їздили кататись удвох.

Прогноз погоди на 24 серпня був сприятливий: спека вдень і суха погода вночі. «Це добре. Якщо не