Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

— дітям військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок проходження військової служби, надано право бути зарахованими до нав­чальних закладів військового спрямування. Дітям, один з батьків яких загинув, надано можливість бути зарахованими поза конкурсом до вищих та професійно-­технічних навчальних закладів Украї­ни для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів;

— удосконалюється система речового забезпечення, встановлено грошові винагороди за успішне виконання бойових завдань та знищення ворожої техніки, покращується система надання первинної медичної допомоги та евакуації поранених із зони бойових дій, сформовані процедури виплат грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності;

— функціонує система визначення участі осіб у проведенні антитерористичної операції та надання відповідного статусу, який на листопад 2016 р. отримали уже понад 183 тис. громадян.

Водночас деклароване збереження робочих місць для мобілізованих залишилося не реалізованим на практиці. Повільно вибудовується система харчового, речового та побутового забезпечення військовослужбовців, що обумовлює високий рівень захворювань, погіршення психологічного клімату, не сприяє високому іміджу військової служби в суспільстві.

Непоодинокими є факти затримок нарахування й виплати грошей, маніпуляцій із процедурами визнання статусів (насамперед учасника бойових дій), необхідних для отримання соціальних гарантій, тощо. Не прий­нято принципових рішень щодо вирішення житлових проб­лем військовослужбовців.

При подальшому реформуванні соціального забезпечення військовослужбовців та інших учасників АТО слід враховувати, що комплексна система соціального захисту військовослужбовців має складатися з таких елементів:

— грошове забезпечення (постійна заробітна плата та додаткові виплати за складні умови служби, значний ризик для здоров’я та життя);

— побутове забезпечення (житлом, харчуванням, оплата за послуги ЖКГ, транспортні витрати);

— медичне забезпечення (безкоштовне медичне обслуговування, відновлення здоров’я та психологічна реабілітація);

— освіта та кар’єра (набуття цивільної професії, прозорі механізми кар’єрного зростання, створення єдиної системи професійної підготовки та атестації);

— соціальне забезпечення сімей (працевлаштування членів сім’ї, медичне забезпечення, освіта, гарантії соціального забезпечення сімей у випадку втрати працездатності або смерті військовослужбовців);

— соціальне забезпечення після завершення служби (пенсійні програми, покращення житлових умов, спеціальні умови працевлаштування та підприємництва).

Крім соціального захисту особового складу ЗС Украї­ни, не менш важливими є соціальні гарантії демобілізованим особам, які згодом можуть бути знову мобілізованими. Має бути створено єдину загальнодержавну базу даних демобілізованих осіб, налагоджено систему мотиваційних та організаційних тренінгів за межами Збройних Сил, їх інформаційного супроводу та позитивної пропаганди. Відповіді програми повинні доповнюватися налагодженням інформаційно-­консультативної системи підтримки державних програм соціального забезпечення як на націо­нальному, так і, особливо, на територіальному рівнях.

Найбільш складним є питання психологічної адаптації, оскільки не всі демобілізовані можуть усвідомити власні проб­леми. Ефективна адаптація потребує індивідуального підходу та має спиратися на гнучкі фінансові механізми, які б забезпечили максимальне досягнення реабілітаційних цілей за умов обмежених коштів. Можливими є такі варіанти:

— відкриття демобілізованим особам індивідуальних (безготівкових) рахунків залежно від рівня проб­лем зі здоров’ям унаслідок перебування в зоні антитерористичної операції;

— створення фонду учасників АТО, який би міг залучати кошти державного та регіональних бюджетів, благодійні внески та кошти іноземних структур і спрямовувати їх на медичну (оздоровчу) реабілітацію демобілізованих осіб;

— забезпечення демобілізованих осіб страховими полісами, якими вони можуть скористатися за необхідності проходження медичної (оздоров­чої) реабілітації.

Соціально-­трудова адаптація є найбільш законодавчо врегульованою, однак варто посилити увагу до виконання відповідних норм. Потребує розширення перелік існуючих напрямів соціально-­трудової адаптації за рахунок:

— сприяння підприємницькій діяльності демобілізованих осіб шляхом реалізації відповідних програм, для координації яких доцільно створити міжвідомчий комітет із достатніми повноваженнями;

— широкого залучення демобілізованих бійців до участі у політичному та соціальному житті, зокрема, до діяльності місцевих органів самоврядування, проведення військово-­патріотичного виховання серед дітей та молоді.

Захист і збереження людського потенціалу. Одним із наслідків російської агресії є посилення загрози депопуляції, що вже існувала внаслідок багаторічних несприятливих тенденцій природного відтворення.

Найгостріші проб­леми, зумовлені війною, пов’язані з майже 1,8 млн внутрішніх переміщених осіб (ВПО), які змушені були залишити свої домівки на окупованій частині Донбасу та в анексованому Криму.

Україн­ська держава наполегливо працювала над розв’язанням цієї проб­леми. В короткий строк було розроб­лено відповідне законодавство, організовано систему надання допомоги ВПО, виділено необхідні кошти з державного бюджету. Розпочало свою діяльність Міністерство з питань окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Значні зусилля було докладено до впорядкування процедур надання ВПО соціальної допомоги, зокрема, виплати переселенцям спрямовано через відділення Ощадбанку, розпочато випуск електронних пенсійних посвідчень для пенсіонерів із числа ВПО, органи соціального захисту населення здійснюють верифікацію відповідних виплат.

Разом із тим, чіткої і зрозумілої державної стратегії щодо ВПО все ще немає. Як свідчать соціологічні опитування, практично половина ВПО (48 % опитаних Київським міжнародним інститутом соціології влітку 2016 р.) не мають наміру повертатися на колишнє місце проживання[24]. Тому головний акцент має бути зроб­лений на облаштуванні та інтеграції ВПО в інших регіонах Украї­ни.

З метою мінімізації втрат людських ресурсів слід посилити увагу держави до мешканців окупованих територій. Враховуючи демографічні проб­леми, які дедалі гостріше постають перед Україною, та очікуваний дефіцит працездатного населення, необхідного для економічного розвитку, в інтересах краї­ни — заохочувати переїзд з окупованих територій працездатного населення, передусім молоді, кваліфікованих працівників. Найменш витратним та ефективним засобом є залучення молоді до навчання в Украї­ні. Крім встановлення пільгового порядку вступу до ВНЗ абітурієнтів із числа мешканців окупованих територій, перспективною видається організація для них системи дистанційного навчання в середній школі,

Не можна залишати поза увагою й біженців, які шукали притулку в Росії. Окрім іншого, це потенційний контингент підживлення агресії проти Украї­ни. Важливо забезпечити їх правдивою інформацією про ситуацію в краї­ні, про проб­леми, які спіткали переселенців у РФ. Слід розробити спеціальні заходи для спрощення процедур відновлення документів, забезпечення доступу до соціальних послуг, освіти тощо.

У контексті протидії викликам гібридної війни варто посилити увагу до роботи з україн­ською діаспорою за кордоном. Це потужна сила, що володіє значним політичним, економічним, інтелектуальним, соціальним ресурсом. Особливої підтримки потребують українці, які є громадянами краї­ни-­агресора. На території Росії мешкає найчисельніша порівняно з іншими країнами світу україн­ська діаспора. Налагодження діалогу з нею як в інформаційному просторі, так і на міжнародних та україн­ських платформах необхідне навіть в умовах тиску на федеральні україн­ські об’єднання та «україн­ську шпіономанію»[25].

З метою використання потенціалу діаспори для захисту Украї­ни доцільно затвердити комплексну програму співпраці з закордонним українством, де слід передбачити конкретні заходи, джерела фінансування та відповідальних за їх виконання. Для її розробки варто створити єдиний координаційний орган з представників центральних органів виконавчої влади, неурядових організацій, організацій діаспори, експертів.

Важливою складовою політики держави, спрямованої на