Читати книгу - "Північна Одіссея"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А мені шкода його, — сказала Мей Сетбі. — Він не має друзів. Усіх ненавидить. Нас він просто толерує, бо ми сприяємо задоволенню його пристрасті. Він — самотній… і такий одинокий… — Мей Сетбі схлипнула і замовкла, а в її очах з'явилися сльози.
Воістину — поведінка і режим роботи Рівери були несповідимими. Бували періоди, коли він зникав на тиждень. А одного разу вони не бачили його цілий місяць. Ці відлучення завжди завершувалися його появою, коли він, без попереднього оголошення чи вступного слова, викладав на стіл Мей Сетбі золоті монети. І знову коротав дні і тижні з членами Хунти. А потім знову, час від часу кудись зникав на цілий день — від ранку і аж до вечора. У такі моменти Рівера зазвичай приходив раніше, а увечері засиджувався допізна. Колись Арелано застав його опівночі, коли він набирав шрифт розпухлими пальцями зі свіжими саднами. Незрозуміло було, звідки сочилася кров — з пальців чи, може, з розбитої вдень губи.
II
Підкралася криза — поволі, але невблаганно. Бути чи не бути Революції залежало від Хунти, а Хунта була у скруті. Потреба у грошах зросла іще більше, а діставати гроші ставало дедалі важче. Патріоти вже віддали все до останнього цента і більше дати не могли. Робітники-залізничники — пеони, які втекли з Мексики, — жертвували на революційну справу половину своїх мізерних заробітків. Але потрібно було більше. Важка й наполеглива змовницька діяльність, на яку пішли роки, ось-ось мала дати свої плоди. Час настав. Доля Революції висіла на волоску. Іще один поштовх, іще одне героїчне зусилля — і ваги історії, гойднувшись, зрушаться в бік перемоги. Керівники Хунти добре знали Мексику. Треба лише, щоб Революція розпочалася, а далі вона вже продовжуватиметься сама по собі. І вся репресивна машина Діаса впаде, як картковий будиночок. Прикордоння вже було готове повстати. Один янкі з сотнею членів радикальної профспілки чекав наказу перетнути кордон і вторгнутися в Нижню Каліфорнію. Але цим людям були потрібні гвинтівки. З усіма ними — від Каліфорнії і до Атлантичного узбережжя — Хунта підтримувала зв'язок, і всі вони хотіли одного: зброї. Серед них були звичайні авантюристи, лицарі удачі, бандити, невдоволені члени американських профспілок, соціалісти, анархісти, круті хлопці, мексиканські вигнанці, пеони, що втекли від рабської праці, знедолені робітники з нічліжок Кер д'Алена і Колорадо. Ці найвідчайдушніші представники такого неймовірно складного сучасного світу палали одним бажанням: битися і мститися. І їхньою вимогою, їхнім безустанним бойовим покликом було одне: патронів та гвинтівок! Гвинтівок та патронів!
Перекинь усю цю різношерсту масу доведених до відчаю людей через кордон — і почнеться Революція. Митниці та північні порти потраплять до рук повстанців. Діас не здатен буде чинити їм опір. Бо не наважиться кинути проти них усю міць своїх армій, побоюючись оголити південь країни. Але полум'я Революції все одно розгориться і на півдні. Повстане народ. Обложені міста впадуть одне за одним. Один за одним упадуть штати. І, зрештою, переможні армії Революції з усіх боків вирушать на Мехіко-Сіті — останній оплот диктатора Діаса.
Але бракувало грошей. У змовників були відчайдушні і нетерплячі люди, готові воювати зі зброєю в руках. Вони знали комерсантів, які були готові продати і доставити їм зброю. Але на цьому конкретному етапі підготовки Революції можливості Хунти вичерпалися. Було витрачено останній долар, останній матеріальний ресурс, було «видоєно» досуха останнього змарнілого від голоду патріота, а справа Революції і досі непевно погойдувалася на шальках терезів. Гвинтівок і патронів! Батальйони обірваних відчайдухів треба було озброїти. Але як? Рам ос побивався з приводу своєї конфіскованої маєтності. Арелано журився, що в молодості бездумно циндрив гроші. Мей Сетбі висловлювала думку, що, мабуть, усе було б інакше, якби члени Хунти були обачливішими та економніше витрачали наявні кошти.
— Подумати тільки: свобода Мексики залежить від жалюгідних кількох тисяч доларів! — вигукнув Пауліно Вера.
Відчай відбився на їхніх обличчях. Нещодавно вони дізналися, що Хосе Амарільйо, їхню останню надію і «їхнього новонаверненого, який обіцяв грошей, заарештували на його гасьєнді в Чихуахуа, поставили до стінки в конюшні і розстріляли.
Рівера, який навколішках мив підлогу, підняв голову і спитав, тримаючи в руках щітку, з якої на оголені руки стікали бульки брудної мильної води:
— А п'ять тисяч вистачить?
Керівники Хунти поглянули на нього вкрай здивовано. Вера кивнув головою і ковтнув слину. Від несподіванки він утратив дар мови, але вмить набув віри і впевненості.
— Можете замовляти гвинтівки, — сказав Рівера і після цієї фрази відзначився найдовшим плином слів, який коли-небудь доводилося від нього чути. — Часу мало. За три тижні я дістану вам п'ять тисяч. І це буде якраз доречно. На той час потеплішає і тому зручніше буде воювати. Це все, чим я зможу допомогти.
Вера відчайдушно боровся зі своєю щойно набутою впевненістю. Неймовірно! Скільки нездійсненних мрій розбилося на друзки відтоді, як він почав займатися революційною діяльністю! Він вірив цьому обірваному Прибиральникові Революції, але водночас не наважувався вірити.
— Ти з глузду з'їхав, — сказав він.
— Через три тижні, — повторив Рівера. — Замовляйте гвинтівки.
Потім підвівся, відкотив рукави і вдягнув пальто.
— Замовляйте гвинтівки, — знову повторив він. — А я тим часом піду.
III
Після безладу і метушні, після тривалих переговорів по телефону, супроводжуваних добірною лайкою, в офісі у Келлі відбувалася нічна нарада. Справ у Келлі було хоч греблю гати, але останнім часом справи йшли кепсько. Він привіз із Нью-Йорка Денні Ворда, організував бій між ним та Біллі Карті, до поєдинку залишалося три тижні, але Карті зліг через сильну травму. І замінити його було ніким. Келлі обривав дроти, телефонуючи на Схід кожному підхожому боксеру-легковаговику, але всі вони були пов'язані розкладами боїв та контрактами. Але ось, нарешті, зажевріла хоча й слабка, та все ж надія.
— Ну ти й нахаба! — відразу ж сказав Келлі Рівері, кинувши на нього оцінюючий погляд.
— Я поб'ю Ворда, — тільки й відповів Рівера.
— А звідки у тебе така впевненість? Ти коли-небудь бачив, як він б'ється?
Рівера похитав головою.
— Та він тебе відлупцює як пацана — однією рукою та ще й із заплющеними очима!
Рівера знизав плечима.
— Тобі що — більше нічого сказати? — гаркнув антрепренер.
— Я поб'ю його.
— А ти взагалі хоч де-небудь виступав? — роздратовано спитав Майкл Келлі. Майкл був братом антрепренера і загрібав чималенькі суми на ставках.
Рівера удостоїв його злого погляду і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Північна Одіссея», після закриття браузера.