Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте наш корабель довго не залишався в цих пожвавлених місцях. Він піднявся до широти Сен-Джонс на Ньюфаундленді, де закінчується трансатлантичний кабель[108].
Замість продовжувати свій шлях на північ «Наутілус» повернув звідси на схід, немов бажаючи обстежити плоскогір’я, на якому лежав кабель і рельєф якого був дуже точно визначений завдяки численним зондуванням.
17 травня на відстані приблизно п’ятсот миль од Сен-Джонса я, нарешті, помітив на глибині дві тисячі вісімсот метрів кабель, що покоївся на дні. Консель, якого я про це не попередив, прийняв його спочатку за велетенську морську гадюку і збирався вже почати класифікувати її за своїм звичайним методом. Але я розчарував цього доброго хлопця і, щоб утішити його, розповів йому ряд подробиць про те, як укладали цей кабель.
Перший кабель був прокладений протягом 1857 і 1858 років. Але, передавши телеграм чотириста, він перестав працювати. В 1863 році інженери зробили новий кабель, завдовжки три тисячі чотириста кілометрів і вагою чотири з половиною тисячі тонн. Для укладання його був пристосований пароплав «Грей-Істерн». Але й ця спроба зазнала невдачі.
25 травня «Наутілус», заглибившись на три тисячі вісімсот тридцять шість метрів, опинився якраз над тим місцем, де трапився розрив кабеля, що й було причиною невдачі. Аварія сталася на відстані шестисот тридцяти восьми миль од берегів Ірландії. О другій годині пополудні помітили, що сполучення з Європою раптом перервалося. Інженери-електрики, які були на борту корабля, вирішили знайти місце обриву. Це їм пощастило зробити, і об одинадцятій вечора вони виловили з моря обірваний кінець. Полагодивши, кабель знову опустили під воду. Але через кілька днів він знов обірвався, і цього разу його вже не змогли витягнути з океанських глибин.
Однак це не збентежило американців. Одважний Сайрус Філд, сміливий ініціатор усієї цієї справи, який вклав у неї всі свої багатства, організував нову підписку. Акції нового випуску були відразу розкуплені. Виготовили новий кабель досконалішої конструкції. Пучок дроту ізолювали гутаперчовою оболонкою, захистили подушкою з текстильного матеріалу і вмістили в металеву арматуру. 13 липня 1866 року «Грейт-Істерн» знову вийшов у море.
Все йшло добре, поки не стався такий випадок. Розгортаючи кабель для спуску, інженери помітили, що в кількох місцях він недавно був пробитий гвіздками, очевидно, з метою пошкодити його середину. Капітан Андерсон, корабельні офіцери й інженери зібралися разом, обміркували цю справу і оголосили своє рішення: якщо винуватця буде знайдено на кораблі, він буде викинутий за борт без усякого суду. З того часу злочинні спроби більше не повторювалися.
23 липня «Грейт-Істерн» знаходився од острова Ньюфаундленду всього на відстані восьмисот кілометрів, коли одержав телеграму з Ірландії про те, що після битви під Садовою між Пруссією і Австрією підписане перемир’я. 27 липня, незважаючи на великий туман, йому пощастило дістатися до порту на Ньюфаундленді. Справу було щасливо закінчено, і молода Америка надіслала старій Європі свою першу телеграму з такими мудрими, але не для всіх зрозумілими словами: «Мир людям доброї волі на землі».
Я, безумовно, не чекав побачити електричний кабель в його початковому стані, тобто таким, яким він вийшов з цехів заводу. Довга металева змія вкрилася вапняковою корою, яка охороняла її від нападу молюсків-свердлувальників, поросла черепашками і водоростями. Кабель спокійно лежав, надійно захищений від морських ураганів, і передача сигналу з Америки в Європу займала всього тридцять дві сотих секунди. Кабель цей існува тиме вічно, бо помічено, що гутаперчова оболонка від перебування в морській воді тільки міцнішає. До того ж, його напрям на підводному плато вибраний так вдало, що кабель не може заглибитися в нижчі шари води, де під тиском виникла б загроза розриву.
«Наутілус» проплив до найбільшої глибини залягання кабеля — до чотирьох тисяч чотирьохсот тридцяти одного метра, але ніяких ознак пошкодження не було видно, і на цій глибині він так само почував себе добре. Звідси ми попрямували туди, де в 1863 році сталась аварія.
Дно океану в тому місці мало вигляд долини завширшки сто двадцять кілометрів. Там можна було помістити Монблан і його вершина не виступала б над поверхнею моря. На сході ця долина була замінена стрімкою стіною заввишки дві тисячі метрів. Сюди ми припливли 28 травня. Тепер «Наутілус» знаходився на відстані всього ста п’ятдесяти кілометрів од Ірландії.
Можливо, капітан Немо хотів наблизитися до Британських островів? Ні! На превелике моє здивування, він знову взяв курс на південь, до європейських морів. Коли ми огинали острів Енглезі, я на мить помітив мис Клір і далекі вогні маяків Фастене, що показують шлях тисячам кораблів, які йдуть з Глазго або Ліверпуля.
Важливе питання непокоїло мої думки: чи насмілиться «Наутілус зайти в Ламанш? Нед Ленд, який вийшов з каюти після першої звістки про наближення до землі, весь час запитував мене про це. Що я міг йому відповісти? Капітан Немо не з’являвся. Показавши канадцеві береги Америки, він, здавалося, збирався так само подражнити і мене берегами Франції!
Тимчасом «Наутілус» продовжував плисти на південь. 30 травня він пройшов мимо мису Ленд-Енд, між південним краєм Англії і островами Сіллі, які він лишив з правого борту.
Якщо капітан Немо хотів увійти в Ламанш, йому необхідно було звернути просто на схід. Але він цього не зробив.
Протягом усього дня 31 травня «Наутілус» описував у морі якісь кола, що надзвичайно мене інтригувало. Здавалося, він шукав якесь місце і не знаходив його. Опівдні капітан Немо робив спостереження особисто. Він не звернувся до мене з жодним словом і здався мені ще похмурішим, ніж завжди. Що могло його так засмутити? Може, близькість європейських берегів? А може, йому пригадалася покинута батьківщина? Що він відчував — скорботу чи докори сумління? Ця думка довгий час не давала мені спокою. У мене було якесь передчуття, що випадок так чи інакше розкриє таємницю капітана.
Наступного дня, 1 червня, «Наутілус» продовжував дивні маневри. Було очевидно, що він намагався точно визначити якесь певне місце в океані. Капітан Немо, як і напередодні, сам піднявся на палубу, щоб зробити спостереження. Море було спокійне, небо чисте. На відстані восьми миль од нас на східному горизонті чітко вимальовувався силует якогось великого пароплава. На його кормі не було ніякого прапора, і тому я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.
