Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Коли аватара вбивають, екран не гасне одразу. Натомість, ви автоматично переходите у споглядання від третьої особи, спостерігаючи останні миті життя аватара.

За долю секунди після громового пострілу перспектива змінилася, і я вже дивився на трьох наших аватарів, заціпенілих перед відчиненими воротами. Тоді все заповнив спалах білого світла під супровід оглушливої звукової хвилі. Так я завжди уявляв собі смерть від ядерного вибуху.

Я побачив скелети наших аватарів усередині прозорих обрисів нерухомих тіл. Тоді показник здоров’я аватара впав до нуля.

Вибухова хвиля прибула пізніше, знищуючи все на своєму шляху — наших аватарів, підлогу, стіни, сам замок, і тисячі аватарів навколо. Все перетворилося у розпорошений пил, який повис у повітрі на секунду, перш ніж повільно осісти на землю.

Усю поверхню планети було стерто. Територія навколо Замку Анорака, яку до того заповнювали тисячі аватарів, тепер була безплідною пусткою. Знищило всіх і все. Залишилися тільки Треті ворота — кришталеві двері, що висіли у повітрі над кратером, де хвилиною раніше стояв замок.

Мій початковий шок швидко перетворився у жах, коли я зрозумів, що тільки що відбулося.

«Шістки» підірвали Катакліст.

Це було єдиним поясненням. Тільки такий неймовірно потужний артефакт міг це зробити. Він не тільки повбивав усіх аватарів у секторі, але і знищив Замок Анорака, фортецю, яка досі була непорушною.

Я дивився на відчинені двері, що висіли у повітрі, і чекав неминучого останнього повідомлення, яке мало з’явитися в центрі екрана. Слова, які зараз повинен бачити кожен аватар у секторі: «Кінець гри».

Але коли на екрані нарешті з’явилися слова, там було зовсім інше повідомлення: «Вітаємо! У вас є додаткове життя!».

Я здивовано дивився, як мій аватар знову матеріалізувався в тому ж місці, де помер кілька секунд тому. Я знову стояв перед відчиненими воротами. Але вони тепер висіли на висоті кількох десятків метрів над поверхнею планети, над кратером, що утворився на місці замку. Коли аватар нарешті матеріалізувався, я помітив, що підлоги, на якій я стояв раніше, тепер не було. Як і моїх реактивних черевиків, і всього іншого, що я мав.

Я на мить завис у повітрі, як Вайл І. Койот у старих мультфільмах про дорожнього бігуна. А тоді почав падати. Я відчайдушно спробував схопитися за відчинені ворота, але до них було не дотягнутися.

Я вдарився об землю і втратив од удару третину здоров’я. Тоді повільно підвівся та озирнувся. Я стояв у величезному кубовидному кратері — просторі, де стояли фундамент і нижні рівні Замку Анорака. Він був абсолютно пустим і страхітливо тихим. Не було ні уламків од зруйнованого замку, ні уламків кораблів і літаків, які заповнювали небо. Взагалі не було жодних ознак грандіозного бою. Катакліст знищив усе.

Я подивився на аватара і побачив, що тепер одягнений у чорну футболку і сині джинси — одяг за замовчуванням для кожного новоствореного аватара. Тоді відкрив статистику та інвертар. Рівень і характеристики аватара не змінилися, але інвентар був абсолютно порожнім, за винятком однієї речі — четвертака, отриманого після ідеальної гри у «Pac-Man» на Архаїді. Тоді я додав його в інвентар і вже не міг забрати. Тому не міг накласти закляття чи визначити, що це за предмет. Я не мав можливості дізнатись справжнє призначення або сили четвертака. А під час бурхливих подій останніх кількох місяців я взагалі про нього забув.

Але тепер я знав, що це таке — одноразовий артефакт, який давав аватарові додаткове життя. До цього моменту я навіть не знав, що таке можливо. В історії ОАЗи не було жодного запису про те, як аватар здобуває додаткове життя.

Я вибрав четвертак з інвентарю і спробував знову видалити його. На цей раз я зміг взяти його в руку. Тепер, коли єдину силу артефакта використали, він вже не володів магічними властивостями. Тепер це був звичайний четвертак.

Я дивився прямо на кришталеві ворота за двадцять метрів од мене. Вони все ще були там, відчинені навстіж. Але я поняття не мав, як до них добратись. У мене не було ні реактивних чобіт, ні корабля, ні магічних предметів чи завчених заклинань. Нічого такого, що дозволило б мені літати. І я не бачив драбини поблизу.

Ось він я, стою біля Третіх воріт, але не можу до них дістатися.

— Ей, Зі? — почув я голос. — Ти мене чуєш?

Голос Ейча вже не був чоловічим. Я чув його, ніби він розмовляв зі мною по комлінку. Але це не мало сенсу, тому що мій аватар більше не мав комлінку. А аватар Ейча був мертвим.

— Де ти? — запитав я порожнечу.

— Помер, як і всі інші, — сказав Ейч. — Усі, крім тебе.

— Тоді як я можу тебе чути?

— Оґ під’єднав нас до твого аудіо і відео каналів. Щоб ми могли бачити і чути все що й ти.

— Ох, — сказав я.

— Ти не проти, Парзіваль? — почув я голос Оґа. — Якщо проти, так і скажи.

Я на секунду задумався.

— Ні, все в порядку, — сказав я. — Шото і Арт3міда теж слухають?

— Так, — сказав Шото. — Я тут.

— Ага, тут ми, тут, — сказала Арт3міда, ледь стримуючи лють у голосі. — І ми всі мертві. Питання в тому, чому ти теж не мертвий, Парзівалю?

— Так, Зі, — сказала Ейч. — Нам трохи цікаво. Що сталося?

Я вийняв четвертак і підняв перед очима.

— Я виграв цей четвертак на Архаїді кілька місяців тому за ідеальну гру в «Pac-Man». Але я не знав сили цього артефакту. До цього моменту. Виявилося, він дає додаткове життя.

На мить запанувала тиша; а тоді Ейч почав сміятися.

— Ну й щасливчик ти, сучий сину! Новини повідомляють,