Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Сорренто намагався мене вбити. І у процесі вбив мою тітку і кількох сусідів, в тому числі чарівну стареньку місіс Ґілмор, яка й мухи не скривдила. Він також убив Дайто, і навіть якщо я ніколи не зустрічав його особисто, Дайто був моїм другом.

І просто зараз Сорренто вбив аватара Шото, забираючи в нього шанс увійти в Треті ворота. Сорренто не заслуговує своєї влади чи посади. Він заслуговує, як я тоді вирішив, публічного приниження і поразки. Він заслуговує, щоб весь світ спостерігав, як йому надирають зад.

Я підняв Бета-капсулу високо над головою і натиснув кнопку активації.

Сліпуче спалахнуло світло, і небо почервоніло, коли мій аватар змінився, виріс і трансформувався в гігантського червоно-срібного гуманоїдного інопланетянина з палаючими овальними очима, дивним плавником на голові та індикатором на грудях. На наступні три хвилини я став Ультраменом.

Мехаґодзілла перестав верещати. Він дивився вниз, де щойно стояв мій аватар. Тепер його голова повільно піднялася вгору, оцінюючи розміри нового супротивника, поки наші очі не зустрілися. Тепер я стояв з роботом Сорренто лицем до лиця, майже точно відповідаючи його висоті та розміру.

Робот Сорренто ступив кілька незграбних кроків назад. Його очі знову почали світитися.

Я пригнувся і прийняв наступальну позу, в кутку екрану з’явився таймер з відліком трьох хвилин.

2:59. 2:58. 2:57.

Нижче таймера було меню різних видів енергетичних атак Ультрамена японською мовою. Я швидко обрав «спесіумний промінь» і склав руки перед собою, одну горизонтально, а іншу вертикально, утворюючи хрест. З передпліч вистрілив пульсуючий промінь білої енергії, вдаривши Мехаґодзіллу в груди і відкинувши його назад. Втративши рівновагу, Сорренто не впорався з керуванням і заплутався у власних гігантських ногах. Його робот впав на землю, приземлившись на бік.

Радісні вигуки здійнялися від тисяч аватарів, що спостерігали з хаотичного поля бою навколо нас.

Я піднявся у повітря і злетів угору на півкілометра. Тоді почав падати ногами вперед, спрямовуючи підбори чобіт безпосередньо на вигнутий хребет Мехаґодзілли. Коли ноги вдарились об металевого звіра, у нього всередині щось зламалось під моєю нищівною вагою. З рота повалив дим, а синє світло в очах швидко згасло.

Я виконав сальто назад і приземлився за поваленим роботом. Його єдина робоча рука дико крутилась, а хвіст і ноги металися. Сорренто, здавалося, з усіх сил намагався поставити звіра на ноги.

Я вибрав з меню зброї «ятсуакі корін»: Ультра-нарізка. У правій руці з’явилася циркулярна пила з яскравої блакитної енергії. Я кинув її в Сорренто, наче фрісбі. Вона зі свистом розітнула повітря і вдарила Мехаґодзіллу в живіт. Енергетичне лезо розрізало металеву шкіру, як тофу, розділяючи робота на дві половини. Безпосередньо перед тим, як вся машина вибухнула, від шиї відокремилась голова. Соренто катапультувався. Але оскільки робот лежав, голова відлетіла паралельно землі. Сорренто швидко відрегулював ракети і почав підніматися в небо. Перш ніж він відірвався надто далеко, я знову схрестив руки і спесіумний промінь пронизав голову. Вона розлетілася з надзвичайно приємним вибухом.

Натовп божеволів.

Я перевірив Табло і переконався, що номер Сорренто зник. Його аватар був мертвим. Але я не дуже радів, бо знав, що він явно просто зараз виштовхував з гаптичного крісла когось зі своїх підопічних і забирав собі його аватара.

Коли я деактивував Бета-капсулу, на таймері залишалось ще п’ятнадцять секунд. Розмір та вигляд аватара миттєво повернулися до нормальних. Я розвернувся, активував реактивні чоботи і полетів у замок.

Я підійшов до протилежного кінця величезного фойє, Ейч і Арт3міда вже чекали мене біля Кришталевих воріт. На підлозі навколо них валялися більше десятка тіл недавно вбитих аватарів «шісток», повільно зникаючи в повітрі. Здається, я пропустив коротку і запеклу перестрілку.

— Не чесно, — сказав я, вирубивши реактивні чоботи і приземлившись біля Ейча. — Могли хоча б одного залишити мені.

Арт3міда не відповіла. Просто показала середній палець.

— Вітаю з убивством Сорренто, — сказав Ейч. — Це, звичайно, була епічна битва. Але ти все одно повний ідіот. Ти це знаєш, правда?

— Так, — я знизав плечима. — Знаю.

— Ти такий егоїстичний мудак! — закричала Арт3міда. — А якби тебе вбили?

— Не вбили ж? — сказав я, обходячи її, щоб дослідити Кришталеві ворота. — Тому заспокойтеся і відчинімо цю річ.

Я оглянув замкову щілину в центрі дверей, потім подивився на слова, надруковані прямо над ними.

Любов. Надія. Віра.

Я дістав копію Кришталевого ключа і підняв його вгору. Ейч і Арт3міда взяли з мене приклад і теж підняли свої ключі.

Нічого не сталося.

Ми всі обмінялися зацікавленими поглядами. Тоді мені в голову прийшла ідея і я прочистив горло.

— «Три — магічне число», — повторив я перші рядки з пісні «Шкільного року!».

Як тільки я промовив слова, Кришталеві ворота засвітилися, а тоді по обидва боки від першої замкової шпарини з’явилися дві.

— Вийшло! — прошепотів Ейч. — Очманіти. Не можу в це повірити. Ми справді тут. Перед Третіми воротами.

— Нарешті, — кивнула Арт3міда.

Я вставив свій ключ у замкову щілину по центру. Ейч — у щілину зліва, а Арт3міда — справа.

— За годинниковою стрілкою? — сказала Арт3міда. — На рахунок три?

Ми з Ейчем кивнули. Арт3міда дорахувала до трьох, і ми разом повернули ключі. Спалахнуло синє світло, наші ключі і самі кришталеві двері зникли. А тоді перед нами відчинилися Треті ворота, кришталеві двері, що вели прямо у вир зірок.

— Нічого собі, — почувся шепіт Арт3міди поруч зі мною. — Ось ми й тут.

Коли ми ступили вперед, готуючись зайти у ворота, я почув оглушливий вибух — наче сам всесвіт розколовся навпіл.

А тоді ми всі померли.