Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Несіть його в мою карету, — владно розпорядилася пані Чаплинська. — Тепер якомога швидше їдьмо до Чигирина, там є лікар-жид. У козака дуже серйозна рана. Та що ви роти пороззявляли? — дзвінко прикрикнула вона на чоловіків, які оторопіло дивилися на жінку, котра нещодавно презирливо й гордовито до них ставилася, а тут зовсім не розгубилася, не запанікувала, а проявила моторність і чуйність. — Чи ви хочете, щоби він прямо посеред дороги помер?
Влада поклали в кареті, за ним залишилася наглядати служниця. А сама Гелена, підійшовши до Тимофія, наказала: «Руку подай!» Тому не залишилося нічого іншого, як допомогти їй всістися на спину Ворона. Гелена, наче кішка, легко встрибнула, зручно вмостилася й невимушено обняла Тимофія за талію, притулившись до його спини, щоб утриматися на коні.
Тепер загін поїхав так швидко, як можливо, — дорога була не з найкращих, тож карету дуже трусило. Неподалік Чигирина вони зустріли того з двох козаків, яких раніше посилав Тимофій розвідати, що коїться в місті. Красунчик із полегшенням дізнався, що польських військ там немає, Потоцький стояв табором поблизу міста кілька днів, а потім відступив до Черкас. Частина шляхти спішно втекла, а частина сховалася в місті чи у своїх маєтках. Однак у місті почалися заворушення — містяни повстали й жорстоко вбивають усіх поспіль шляхтичів, а заодно і євреїв та католиків. Тимофій нахмурився — конче треба знайти того лікаря, про якого казала Гелена! А якщо того вже вбили? Ні, мусять устигнути! Він потрібен живим!
— Марку, забери Гелену. Їдьте до будинку Хмельницького. Я шукатиму цього жида. Грицю, ти знаєш, де його знайти?
— Так, — відповів хлопець, що сидів на коні одного з козаків.
— Тоді пересідай до мене, а ти, пані, іди до Марка.
Гелена без сперечань спритно зіскочила з Ворона й миттю підбігла до Марка, сівши за його спиною. Грицько застрибнув до Тимофія, який, узявши із собою десять чоловіків, щодуху поскакав у місто.
У Чигирині дійсно творилося щось неймовірне. Очевидно, звістка про поразку поляків під Жовтими Водами вже дійшла сюди. Народ просто озвірів, громив і грабував будинки шляхти, жорстоко вбивав їхніх власників. Тимофій за вказівками Гриця спритно та швидко направляв Ворона серед натовпів народу, щоби раптом нікого не розтоптати. Але розлючені містяни, упізнавши у вершниках козаків, самі розступалися перед ними й давали дорогу. «Лише б устигнути! Лише б жид не втік із міста!» — думав Тимофій. Про те, що єврей уже може бути вбитий, він боявся й подумати. Однак Тимофій запізнився — будинок єврея вже захопила оскаженіла юрба.
— Ану розступіться! — крикнув Тимофій, в’їжджаючи на подвір’я. — Де жид?
— Уже в петлі! — крикнув хтось. — Запізнився ти, козаче. Ми самі з проклятим жидом розрахувалися!
— Он він! — хихикнув Гриць, вказуючи на єврея, що бовтався в зашморгу.
Тимофій зблід і, різко повернувшись, схопив хлопця за комір.
— Де ще є цирульник або лікар? Відповідай!
— Та він один на весь Чигирин був! — злякано пробелькотів Гриць. — Немає тут більше нікого!
«Господи! Що ж мені тепер робити?» — подумав Тимофій, коли дивився на тіло нещасного лікаря, який немов кривлявся над ним, показуючи посинілий язик. Козак зовсім зневірився і готовий був від люті порубати всіх цих людей, які у своїй божевільній і нестримній спразі помсти відняли у Влада надію вижити!
Але раптом натовп оскаженілих містян зашумів ще дужче, бо з будинку виштовхали жінку, котра пригортала до себе згорток, який плакав. У натовпі заволали: «Смерть жидівській дівці!» Тимофій кинув погляд на тремтячу від жаху жінку, яка притискала до грудей немовля й зацьковано озиралася навколо. В очах нещасної застиг відчай, бо серед усіх цих спотворених ненавистю облич не було жодного, яке співчувало би її біді. Несподівано Тимофія охопила лють: «Та що ж це таке?! Вони люди чи звірі? Невже вистачить совісті підняти руку на жінку й немовля?!»
Тимофій вихопив шаблю й під’їхав до жінки, яку поки тільки штовхали, не знаючи, яку кару їй учинити.
— А ну назад! Швидко, я сказав! Прибрали руки! На вас хіба хреста немає, що ви готові розтерзати безпорадну жінку?
— Та ти що, Красунчику, очманів зовсім! Це ж донька жида! Собаче плем’я! Туди їй і дорога! — обурено зашепотів йому Гриць.
— Щеня! — у гніві від почутих слів прошипів Тимофій і навмисно підняв Ворона дибки так, що Гриць не втримався й упав зі спини коня. Але відразу спритно піднявся й поспішив забратися геть. Він зрозумів, що розлютив Красунчика, і вирішив його зайвий раз не спокушати. А то ще відлупцює!
Юрба трохи відступила від нещасної — козак верхи і з оголеною шаблею вселив у людей страх, та ще до нього підтяглися його люди. Так, товариші Тимофія теж не менше від містян ненавиділи євреїв, але піднімати руку на безпомічну жінку, нехай і єврейку, козаки не могли — для воїнів це була мерзотність і ганьба. Потроху люди отямились і почали відступали від козаків, які кільцем оточили єврейку, захищаючи її від скаженого натовпу.
— Якщо хочеш жити, то поїхали з нами, — сказав Тимофій, нахилившись до жінки.
Але вона не наважувалася віддатися на милість козаків і боязко дивилася то на Тимофія, то на його товаришів. Тоді він, нахилившись із Ворона, підхопив її разом із немовлям і посадив поперед себе. Юрба містян обурилася, зашуміла, у єврейку полетіло каміння. Бідолаха зіщулилася, затуляючи собою дитину, а Тимофій, як міг, прикрив жінку собою й пустив коня просто на натовп людей. Нікому не хотілося бути розтоптаним, тому народ швидко розбігся, пропускаючи вершників.
На вулиці Тимофій пустив Ворона галопом, уже
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицарі Дикого Поля. Том 1», після закриття браузера.