Читати книгу - "Гірка правда"

помогли всім, що вони мають, для УПА. На кожне село було накладено якусь данину. Кожне село мусіло дати якусь кількість м'яса, муки, крупи, полотна, вовни. Були мобілізовані кравці, які зі звичайного білого полотна шили повстанцям плащі, жінки робили з вовни шалі, рукавиці, светри, шапки. Шевці шили чоботи... З нашого села багато молодих хлопців пішло до УПА. Одні пішли добровільно, інших змобілізували, ніби примусово. [359]

Близька мені особа пише, що з її села "хтось" узяв троє дівчат, які ніколи не повернулися додому. На тому терені не діяла А.К., ані червоні партизани.

Станьмо на тому, що СКВ складалися з самих жителів сіл, це були місцеві люди, якими розпоряджала ОУН-УПА. На це вказує характер дій СКВ. До УПА, якщо бракувало добровільців, ОУН-УПА мобілізувала.

Петро Мірчук пише, що УПА мала у своєму розпорядженні мережу підпілля в кількості понад 100 тисяч. [360] Це твердження слід зарахувати до звичайної пропаганди, як і теперішні, Року Божого 1992, твердженню про зведені УПА бої з німецькими дивізіями.

Сили УПА на початок 1944 р. на 40.000 осіб оцінювала теж Делегатура Уряду Речі Посполитої. [361]

40.000 це теж сила. Тим більше, що послуговувалася вона терором. Проте й ця цифра піддається сумніву. Один з доповідачів під час наукової конференції, присвяченій 50-літтю УПА, що відбулася 25-26.08.1992 р. в Києві, Ігор Миткалик, ствердив, що в загонах Тараса Бульби-Боровця 1943 р. було 5.000 повстанців, а в УПА - теж 5.000. [362] Це -1943 рік, час найбільшого розквіту УПА.

Методи мордування - кількість жертв

У вступі до теми методів мордування населення доцільним є використати наведені у формі мотто Петром Мірчуком до своєї книжки про УПА, мотиви з підпільних писань УПА того часу:

У землянках, у тіні крислатих дерев чистили повстанці кріси (рушниці - В.П.) й гострили шаблі А як ніч-мати сповивала темрявою села й міста, виходили вони зі своїх криївок. І супокій ночі прорізували свисти куль. Хтось скрикував востаннє і, вмившись своєю кров'ю, прощався зі світом. [363]

Прочитавши ці рядки, я зробив нотатку: "Ось і вся правда про УПА." І постав перед моїми очима змальований близькою мені особою образ: Ніч на 24 березня 1944 року. Жінки у хаті сплять, а чоловіки в схованці. Після півночі спалахнули будинки. Один з синів вискочив зі схованки, його попалило, але він утік. Батько згорів у полум'ї власної хати. Його один син так і не зумів вилізти зі схованки - задушився в ній димом пожежі. Мати, втікаючи, була поранена кулею. 7-літня дочка - теж поранена з дробовика. Друга, 13-літня дочка, натрапила, втікаючи, на упівця. Він проколов її грудь багнетом. І супокій ночі прорізували свисти куль. Дівчинка скрикнула востаннє і, вмившись своєю кров'ю, прощалася зі світом.

Справді, опис з мотто книжки Петра Мірчука "УПА" покривається з описом близької мені особи: ніч, свист куль, останній скрик, вмившись своєю кров'ю, дитина прощалася зі світом.

І це вчинила Армія! Армія, що вдень ховалася по своїх криївках, у лісі, а вночі виходила на свій нечистий промисел. У старослов'янській мові є слово "тать", що означає "злодій", "грабіжник". А тут ще й вбивця. Павло Тичина писав про гітлерівську Німеччину: Напала ти на нас... як та злодюжка, як тать. Вночі.

Чому ж це ця сильна армія відсиджувалася вдень по криївках? Чому не воювала з відкритим заборолом проти німців і більшовиків? їй, видно, легше було вночі, як тать, виходити - палити польські села, а втікаючих убивати пострілами, багнетами.

Моторошно стає на душі, читаючи надіслані свідками реляції, читаючи перелічені факти мордів і їх методи в книжці Ю. Туровського і В. Сємашко. Перед сном цього читати не можна. Не можна не вірити цим описам. Не придумали їх свідки, посилаючись на дати, місцевості, на прізвища й інші подробиці мордів. З реляцій та інших матеріалів виходить, що, за дуже малими винятками, поляки не керуються помстою, навіть прямо говорять, що не бажають помсти, в більшості одержаних мною реляцій респонденти описують випадки допомоги полякам з боку українців. Українці Волині й Галичини, котрі не були втягнуті до злочинів, не були байдужими спостерігачами чужого нещастя. Як могли, так помагали.

Читаючи ці матеріали, можна засумніватися у християнській вірі, можна засумніватися у правді, що людину створив Бог. Постають сумніви - чи рід людський "Гомо сапієнс", чи належить він до істот розумних? Те, що діялося під час війни і після неї до наших часів, викликає сумніви щодо "Гомо сапієнс" роду людського. Тим більше у контексті вчення Дм. Донцова і дій ОУН-УПА виразна суперечність між християнськими ідеалами й теорією та практикою українського націоналізму. В українському націоналізмі немає місця на такі християнські чесноти, як Добро, милосердя, любов до ближнього, благородність, пошана людської гідності, жалість. Натомість домінує ненависть, кровожадність, нехтування людським життям.

Боляче писати мені, українцеві, про методи вбивств поляків, теж українців, застосовувані ОУН-УПА. Та промовчати цієї справи не можна. Для перестороги наступним поколінням. Та й теперішній молоді з Української національної асамблеї, Української національної самооборонни.

Тож треба чесно сказати: скріпи свої нерви, читачу. Лиш невелику долю прикладів наведу тут. На всі в мене є документація:

- З.Д. з Польщі: