Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Чомусь легше від твоїх слів не стає, — закочує очі Лисичка, а мені вже хочеться надавати їй за це по сідницях.

— Знаєш чому? Тому, що ти завжди заморочуєшся там, де не потрібно.

— Ти вважаєш, що я маю тобі пробачити твої зради? Заплющити на них очі? Не морочитися?

— Ми знову повертаємось до цієї теми? Ти визначся вже, тому що в мене складається враження, що ти вже не знаєш, до чого причепитися. Хочеш, щоб я пішов? — питаю в лоба, насилу стримуючи свій гнів.

— Так, — Олеся безглуздо задирає підборіддя.

— Чудово. Я йду, сподіваюся, тобі так буде спокійніше! — кричу я і виходжу з палати.