Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Воно й правда, Вікторе. Адже вже й опівніч не за горами...

Нічого собі. Знатно я «зачарував». Але результат того вартий, адже в нашій резервній спальні залишився лежати саморобний сувій з дуже і дуже грізними чарами рівня Архонту. Чи жарт, Гнів Карги міг пройти через більшість стандартних щитів Архонтів і перетворити ворога на купу праху за пару миттєвостей. Вагомий аргумент у будь-якій суперечці. І просто безцінний для відьом, малефіків та інших володарів Темної сторони Сили. Хоча темними, наскільки я дізнався від Очей, вони були лише за… назвемо це забарвленням магії.

За фактом, поганих та добрих чарівників, природно, не буває. Але магія чаклунів має те ж пріоритетне забарвлення, яким володіє їхній божественний предок. Відповідно, діти Яги, як відомої відьми та повелительки природи, мають яскраву схильність до друїдичної магії та темних чарів. В основному – це прокляття. А нащадки того ж Борея, на кшталт Олімпіасу, якого я… Гхм, загалом – у них забарвлення магії світле і спрямованість на Стихію Повітря. Але добрими людьми їх це не робить.

– Так, не робить.

– Ти щось сказав, Віть? – Мабуть, я не помітив, що почав говорити вголос. Згадка про вбивство Олімпіаса Бореаса якось неприємно обпалила мене. Хоча гарною людиною він і справді не був.

– Нічого, зай, все нормально. Так, розмірковую про особливості магії у нашому неспокійному світі.

Я посміхнувся дружині, присунув до себе найближчу страву з овочевим рагу – і почав навертати за трьох. Тільки чомусь ані найсмачніша їжа, ані почуття виконаної справи, ані оволодіння унікальною технікою запису найскладніших заклинань так і не змогли підняти цього вечора мій настрій. І спати я лягав із важким серцем.

 Коли я прокинувся від криків Даші про те, що все просплю, я слабо щось розумів. Тому зумів усвідомити себе до кінця і прокинутися вже за два метри від ліжка, з однією ногою, втиснутою в джинси і футболкою на плечах.

– Куди ти зібрався, Вітю? Зараз десята ранку, Каргіна приїде тільки о восьмій вечора!

– Блін, то навіщо так різко будити тоді?! Вже думав, що проспав.

– Е ні, друже. Годі спати! – Дружина просто вирувала неадекватним для виснаженого нічним чаклунством мене ентузіазмом. – Мені треба, щоб ти допоміг визначитися із сукнею на зустріч із Каргіними.

– Та будь-який одяг, яка різниця? – пробурчав я, уткнувшись обличчям у матрац ліжка. Але щось раптом різануло мозок здогадом.

– Стоп. Ти чого, зі мною їхати надумала, чи що?

– А чому ні?

– Даш ... – Сон мені як рукою зняло. Підвівшись на лікті, я глянув на дружину. – Ну я ж не до дівок у лазню їду з пацанами. І не у кафе за морозивом. І навіть не на звану вечерю! Це майже стрілка з дев'яностих. Тільки не з бандитами, а з затятими відьмами, які мене одним чхом можуть по стіні розмазати! Навіщо мені ризикувати тобою знову?! Сиди вдома!

– Ти чого тут розкомандувався, Нострадамус, блін?! – Злетіла дружина. – Ще доби не минуло, як я з полону повернулася, а він уже хоче злиняти кудись без мене! А ти не подумав, що мені самій страшно, блін?!!

Я скептично подивився на Дашу. І активував Очі. Вона здригнулася. Мабуть, спросоння не розрахував сил і Очі виявили свою магічну природу у вигляді двох світил. Відсканувавши виключно мотиви дружини щодо супроводу мене до відьом, я розгубився. Вона дійсно дуже хотіла поїхати зі мною. Але справа була взагалі не в страху, на який я й не ставив. І не в ревнощах до вічномолодих відьом, дружина була в мені впевнена (тут було приємно, звичайно). А в тому, що її наче вабило те місце. Місце, де є Каргіни. Дикий, нереальний інтерес та цікавість. Настільки потужні, що це здавалося підозрілим. Але скільки я не вдивлявся в це її почуття, скільки не просив Очі знайти його першоджерело – все лиш закінчувалося на Даші. Наче це справді її бажання, але якесь аномально сильне. Можливо, так виражається Доля?..

– Тебе тягне туди. До них. Правда?

– Знаєш... Поки ти не сказав, мені складно було це хоч якось інтерпретувати... Навіть не була впевнена... Але тепер – напевно так. Тягне – це найбільш підходяще слово.

– Хмм… Ну… З огляду на те, що я ніяких порч, приворотів та іншого лиха на тобі не бачу, то це може бути якимось знаком від Всесвіту. Небезпеки від цього я теж не відчуваю. Тож, мабуть, таки треба з'їздити разом…

– Блін, тепер і хочу, і реально моторошно стало. – Зізналася дружина. – Чого це мене так туди тягне, Віть? А раптом нічого хорошого?

– Знаєш, насправді, все погане, що з тобою могло статися, вже сталося. Брати тебе в полон вдруге – це вже якось тупо буде з їхнього боку.

– Хаха, дуже смішно. Гаразд. Вдягну це, його ще не «вигулювала». Залишилось підібрати прикраси.

Я звів очі горі і награно простогнав. За що був битий подушкою. Усвідомивши, що вже не засну, я залишив дружину копатися в золоті, а сам потопав на кухню.

– Привіт, Парамон. Поп'єш зі мною чайку перед сніданком?

– Із задоволенням, Вікторе!

В результаті я зробив домовикові свій крупнолистовий ерл грей з бергамотом, а дух поставив на стіл чайничок з трав'янистим відваром, який мені так подобався, і гірку млинців з варенням. З цією нечистю скоро в двері проходити перестану.