Читати книгу - "Діти Дюни"

— Це добре місце для нас, — сказав він, вказуючи на досі справну вітряну пастку. — Наші друзі залишили нам трохи води.

Тепер їхня група була невеликою: всього шістдесят людей. Старих, хворих і надто юних відправили на південь до пальм, де їх прийняли вірні родичі. Залишилися тільки найстійкіші, і вони мали багатьох друзів на півночі та півдні.

Ганіма міркувала, чому Стілґар уникав обговорення того, що відбувається з планетою. Невже він цього не бачив? Коли канати зруйнували, фримени відступили до північної та південної ліній, які обмежували колись їхні володіння. Цей рух міг бути лише сигналом про те, що незмінно діялося з Імперією. Одна ситуація була дзеркальним відображенням другої.

Ганіма всунула руку під комір дистикоста й знову його запечатала. Попри всі гризоти, тут вона почувалася напрочуд вільною. Внутрішні життя перестали їй надокучати, хоча інколи вона чула, як їхні спогади проникають у її свідомість. Із цих спогадів вона знала, якою була ця пустеля колись, до початку екологічної трансформації. Насамперед вона була значно сухішою. Ця неремонтована вітряна пастка досі діяла, бо працювала з більш вогким повітрям.

Численні створіння, що колись цуралися цієї пустелі, тепер зважилися поселитися тут. Багато членів їхньої групи зауважили, як поширилися денні сови. Навіть зараз Ганіма бачила сорокуш. Вони підстрибували й пританцьовували довкола комах, що кишіли у вологому піску при краю розбитого канату. Борсуків помічено небагато, зате було безліч кенгурових мишей.

Новими фрименами керував забобонний страх, а Стілґар був не кращим од решти. Джедіду повернули пустелі після того, як її канат розбили вп’яте за одинадцять місяців. Чотири рази тутешні мешканці ремонтували скоєні Пустельним Демоном спустошення, а потім не мали вже надлишку води, щоб ризикнути черговою її втратою.

Так само було в інших джедідах і на багатьох старих січах. Вісім із дев’яти нових поселень покинуто. Багато старих січей були переповнені, як ніколи досі. І тоді, як пустеля ввійшла в нову фазу, фримени повернулися до давніх звичаїв. У всьому бачили лихі віщування. Чи ж хробаки не ставали дедалі рідшими всюди, крім Танзеруфт? Це був присуд Шай-Хулуда! Бачили мертвих хробаків, хоча ніхто не міг сказати, чого вони померли. Невдовзі після смерті вони поверталися у пустельний прах, але ті розкришені остови, на які натикалися фримени, наповнювали спостерігачів жахом.

Минулого місяця група Стілґара набрела на такий остов, і їм знадобилося чотири дні, аби змахнути з себе відчуття зла. Ці останки тхнули кислою й отруйною гнилизною. Розкладений остов знайдено на вершині гігантського викиду прянощів, прянощі переважно пропали.

Ганіма відвернулася від канату й озирнулася назад, на джедіду. Просто перед нею лежала зруйнована стіна, яка колись оточувала муштамаль, маленький клаптик саду. Вона із затятою цікавістю досліджувала це місце і знайшла в кам’яній коробці запас пласких прісних меланжевих хлібців.

Стілґар знищив їх, кажучи:

— Фримен ніколи не покинув би позаду себе доброї їжі!

Ганіма підозрювала, що він помилявся, але справа не варта була ні ризику, ні суперечки. Фримени змінювалися. Колись вони вільно мандрували бледом, гнані природними потребами: заради води, прянощів, торгівлі. Активність тварин була для них будильником. Але тепер тварини перейшли на дивні нові ритми, а більшість фрименів тим часом скоцюрбилася у своїх старих печерах-кролятниках, у затінку північної Оборонної Стіни. Мисливці за прянощами в Танзеруфт були нечисленними, і лише група Стілґара мандрувала по-давньому.

Вона довіряла Стілґарові та його остраху перед Алією. Ірулан підтвердила Стілґарові аргументи, вдавшись до дивних міркувань Бене Ґессерит. А на далекій Салусі все ще жив Фарад’н. Одного дня доведеться розрахуватися з ним.

Ганіма глянула вгору, на сіро-срібне небо, подумки шукаючи розради. Де знайти допомогу? Де той, хто вислухав би, якби вона розповіла про побачене довкола? Якщо вірити звісткам, леді Джессіка зостається на Салусі. Алія ж була істотою на п’єдесталі, зацікавленою лише власною величчю, а сама тим часом дедалі більше віддалялася від дійсності. Ґурні Галлека ніде не було, хоча його нібито всюди бачили. Проповідник зник у схованці, зостався тільки слабкий спогад про його єретичні декламації.

І Стілґар.

Вона глянула крізь розбиту стіну туди, де Стілґар допомагав ремонтувати цистерну. Стілґар насолоджувався своєю роллю неспокійного духа пустелі, а ціна за його голову зростала щомісяця.

Ніщо вже не має сенсу. Ніщо.

Ким був той Пустельний Демон, істота, спроможна нищити канати, наче то фальшиві ідоли, які слід повалити в пісок? Чи це капосний хробак? Чи третя повстала сила: численні люди? Ніхто не вірив, що це хробак. Вода вбила би будь-якого хробака, якби той напав на канат. Багато фрименів вірило, що Пустельний Демон був насправді революційним загоном, що поставив собі за мету скинути Магдінат Алії та повернути на Арракісі давні звичаї. Ті, хто в це вірив, називали його вчинки добрими. Позбутися цієї жадібної апостольської кліки, що не робить нічого, окрім як підтримує власну посередність. Повернутися до істинної релігії, яку проголосив Муад’Діб.

Ганіма здригнулася, глибоко зітхнувши. «Ох, Лето, — подумала вона. — Я майже рада, що ти не дожив і не бачиш цих днів. Я приєдналася б до тебе, але я — ще не скривавлений ніж. Алія та Фарад’н. Фарад’н та Алія. Старий барон — її демон, а цього не можна дозволити».

Із джедіди вийшла Хара, наблизилася до Ганіми, швидкими кроками долаючи пісок. Зупинилася перед Ганімою і спитала:

— Що ти тут робиш сама?

— Це дивне місце, Харо. Ми повинні йти звідси.

— Стілґар чекає тут на зустріч із деким.

— О? Він мені не казав цього.

— Чого він мусить усе тобі казати? Маку? — Хара ляснула по бурдючку з водою, що випинався з-під одягу Ганіми. — Ти що, доросла жінка, щоб бути вагітною?

— Я була вагітною стільки разів, що й полічити годі, — сказала Ганіма. — Не грай зі мною в ці ігри дорослого з дитиною!

Через їдкий тон у голосі Ганіми Хара відступила.

— Ви — стадо дурнів, — промовила Ганіма, змахом руки охопивши джедіду та Стілґара з його людьми, зайнятими роботою. — Мені не слід було йти з вами.

— Ти була б уже мертвою, якби не пішла.

— Можливо. Але невже ви не бачите, що коїться у вас перед носом! Кого це чекає Стілґар?

— Буєра Аґарвеса.

Ганіма витріщилася на неї.

— Він прибуває сюди таємно, через друзів із січі Червоної Ущелини, — пояснила Хара.

— Забавка Алії?

— Йому зав’яжуть очі.