Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"

208

Ідеться про УСДРП (незалежні). Ця партія саме перебувала на етапі трансформації в Українську комуністичну партію, що формально відбулася вже в січні 1920. Про це є в тексті далі. — Прим. наук. ред.

209

Там само. С. 42–44.

210

Случевська, С. Я. До питання про Гомельську нараду партійних організацій Правобережної України та окремих відповідальних працівників (25–26 листопада 1919 р.). Український історичний журнал. 1965. № 10. С. 79.

211

Лапчинский, Георгий. Гомельское совещание (воспоминания). Летопись революции. 1926. № 6. С. 36, 44–48.

212

Павло Попов, одноосібний автор згадуваного раніше «меморандуму», ніколи не був «федералістом», а його однодумці, які підтримали лист-звернення, що його написав Попов, у листопаді-грудні 1919 року означалися як «група Попова». У часи, коли «федералісти» справді намагалися розгорнути свою організаційну діяльність в Україні (кінець лютого — травень 1920 року), Попов не був членом КП(б)У. — Прим. наук. ред.

213

Ідеться про розширене засідання політбюро та оргбюро ЦК РКП(б), яке відбулося 20 листопада 1919 року й було присвячене питанню про Україну. На ньому було заслухано доповіді Павла Попова, Християна Раковського та висновки письмової доповіді Мануїльського. — Прим. наук. ред.

214

Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. X. : Государственное издательство Украины, 1923. С. 138–140; Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса в 1918–1920 годах. Харьков, 1963. С. 426–427.

215

Погребінський, М. Б. Станіслав Вікентійович Косіор. Київ : Політвидав України, 1967. С. 170–173.

216

Сухино-Хоменко, В. Проблеми історії КП(б)У. Більшовик України. 1928. № 13. С. 75.

217

Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. X. : Государственное издательство Украины, 1923. С. 149–165; Daniels, R. The Conscience of the Revolution: Communist Opposition in Soviet Russia. New York, 1960. P. 102.

218

Лапчинський партії не залишав — його, разом із кількома іншими федералістами, було виключено з лав КП(б)У в липні 1920 року. — Прим. наук. ред.

219

Лист опубліковано із розгорнутим поясненням обставин навколо нього в памфлеті: Революція в небезпеці! (Лист Зак. групи У. К. П. до комуністів і революційних соціалістів Європи та Америки). Відень: Київ, 1920. С. 73–82.

220

Majstrenko, Iwan. Borot'bism: А Chapter in History of Ukrainian Communism. Pp. 36–88; Христюк, Павло. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917–1920 рр.: [У 4 т.]. Укр. соціол. ін-т. [Відень], 1921. Т. 3. С. 19–25, 99–101. Див. також: Овчаров, Г. З приводу висвітлення питання про боротьбизм. Комуніст України. 1958. № 2. С. 36–47.

221

Тут і далі в підрозділі про боротьбистів, незважаючи на те, що спочатку йдеться про 1919 рік, перекладаємо «Soviet» як «радянський» насамперед через те, що саме таке українізоване означення вживали самі боротьбисти. А вже після їхнього злиття з комуністами воно закріпилося й серед комуністів. — Прим. наук. ред.

222

Majstrenko, І. Borot’bism. Рр. 74–76, 89–135.

223

Це відгалуження Українських соціал-демократів означалося як «УСДРП (незалежні-ліві)». — Прим. наук. ред.

224

Majstrenko, І. Borot'bism. Рр. 136–140.

225

Аналіз стенограми засідань ВУЦВК дозволяє стверджувати, що такий проект у ВУЦВК не оголошувався. Водночас про розходження з більшовиками в національно-культурному питанні та в ставленні до відносин між РСФРР та УСРР Шумський справді заявив, а сам проект підготував. Однак у порядку денному засідання ВУЦВК цього проекту не значилося і, відповідно, він не обговорювався. — Прим. наук. ред.

226

Меморандум Української Комуністичної Партії (боротьбистів) до Виконавчого Комітету ІІІ-го Комуністичного Інтернаціоналу. Київ, 1920. С. 3–6.

227

Там само. С. 7–12. Цитати зі С. 9, 10.

228

Там само. С. 12–22.

229

Украинская Коммунистическая Партия (боротьбистов). К разрешению национального вопроса. Киев, 1920. С. 5. Є також україномовний варіант тексту: До розрішення національного питання / Центральний комітет УКП(б). Київ: Літературний відділ ЦК УКП(б), 1919.

230

Там само. С. 6–10.

231

Там само. С. 10–24. Цитати зі С. 10, 12, 13.

232

Зокрема з найвідоміших — Василя Чумака та Гната Михайличенка, який пізніше став культовою постаттю серед українських поетів наступного десятиріччя.

233

Грушевський, М. Між Москвою і Варшавою. Борітеся — поборете! Закордонний орґан Української партії соціялістів-революціонерів. 1920. № 2. С. 1–18.

234

Думку в абзаці, яку Автор не цитує до кінця, Грушевський закінчує так: «…маси покотили під їх прапор, бо, як здавалося, се гасло давало формулу, з котрою можна було вийти, нарешті, з тяжкого становища». — Прим. пер.

235

Правильніше було б сказати «з членами «Української партії лівих есерів (меншістю»), — саме так тоді називалося те відгалуження загальноросійської партії лівих есерів, яке було прихильником радянської форми влади та співпрацювало з більшовиками та боротьбистами. За ними, як і за боротьбистами, справді закріпилася назва «борбисти», що була похідною від їхнього центрального друкованого органу — газети «Борьба». — Прим. наук. ред.

236

Majstrenko, І. Borot’bism. Рр. 133–188.

237

Щоб дізнатися, яке було ставлення Леніна до боротьбистів під час режиму П'ятакова, варто ознайомитися з документами з архіву Троцького, котрі вперше було опубліковано в: Wolfe, Bertram D. The Influence of Early Military Decisions Upon the National Structure of the Soviet Union. American Slavonic and East European Review. Vol. 9. 1950. Pp. 174–178. Крім того, Ленін чітко заявив, що він лише чекав слушної нагоди, щоб ліквідувати боротьбистів.

238

Цей лист варто подати в розширеному варіанті:

«Радянські війська досягли самого Києва, зайняли всю Лівобережну Україну, їх підтримувало місцеве населення. Самі радянські війська були українськими. Пролетаріат, а головне — селянство палко підтримували радянську владу. Були цілі повіти, через які радянські війська проходили без жодного пострілу (Ви знаєте це зі звіту