Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"

Бажання трудящих України було цілком очевидним. Наближалося об’єднання з Угорщиною…

Потім почалося «Радянське» будівництво. Спершу ті, хто чекав на радянську владу, придивлялися до справ радянської влади й багато їй пробачали; диктатура неосвічених іноземців-авантюристів відштовхнула місцеві комуністичні сили й сама не дала позитивних результатів. Потім повстання. Потім радянський режим спалював цілі села, розстрілював червоноармійців Таращанської дивізії та селянську бідноту. Потім усе сплуталося, і пролетаріат Києва (Арсенал) не зовсім по-товариському зустрів т. Троцького. […]

Радянська влада в Україні впала. Її діячі поїхали насаджувати владу до Туркестану, Сибіру і т. д.

Проте радянська влада все ще живе в Україні. І вона буде тут, якщо Російська комуністична партія покаже справжній інтернаціоналізм та перестане насаджувати «червоний» імперіалізм (російський націоналізм) в Україні.

Товариш Петровський заявив у пресі, що українство підтримують куркулі та пройдисвіти. Товариш Раковський, голова Ради народних комісарів, вимагав диктатури російської культури в Україні. Це дуже далеко від інтернаціонального розуміння комунізму. Дуже близько до царської позиції: «української мови ніколи не було, немає і не може бути».

А якщо провідники поділяють ці погляди, то хіба дивно, що банда гастролерів із Росії розстрілює членів своєї ж партії (КПУ), відомого у своїх сільських округах досвідченого революціонера просто за те, що він висловив свої українські симпатії. (Г. Зеньков, Полтавська губернія. Розстріляно або, найімовірніше, закатовано товариша Руденка, члена місцевої ланки КПУ, за рішенням загальних зборів ланки без будь-якого суду й слідства простим голосуванням підняттям рук угору.)…

…Незрозуміло було, чого вони хотіли: якщо радянської влади, ми ж за неї, але нащо ж боротися проти бідноти… навіщо грубо поводитися з трударями, принижувати та ображати їх… бажання зробити з України колонію не узгоджується з уявленням про радянську владу як історичне явище… То як пояснити таке ставлення до місцевих революційних сил, єдиної основи радянської влади?

Низку економічних заходів було вжито за тими самими принципами (Шліхтер: «Не можна церемонитися з хохлом»). Наслідки жахливі — як за кількістю зайвих жертв, так і за результатами — у загальному поступі соціалістичної революції.

Я не можу пояснити того, що відбувалося, лихим задумом, але відбувалося це так, наче радянську владу в Україні до своїх рук узяли чорносотенці, які готували контрреволюцію.

Знайте, бачачи це неподобство, що робилося іменем радянської влади в Україні, багато хто був упевнений, що це помилка, що «центр» не знає, що насправді тут відбувається. Зокрема, багато людей вірить у силу Вашого авторитету.

Дайте відповідь. Багато чого залежить від Вашої відповіді. Зараз потрібен голос справжнього революціонера.

5.11.1919. Москва.

Підпис нерозбірливий».

Архівний документ уперше опублікувано в: Силницкий, Франтишек. Ленин и боротбисты. Новый журнал. Нью-Йорк, 1975. № 118. С. 230–231. (Автором цього листа був відомий боротьбист Григорій Клунний. Документ без купюр і з відповідним підписом було опубліковано тут: Документи трагічної історії України (1917–1927 рр.) / ред. упоряд. П. П. Бачинський. — Київ, 1999. — у дужках прим. наук. ред.)

239

Силницкий, Франтишек. Ленин и боротбисты. Новый журнал. Нью-Йорк, 1975. № 118. С. 232–235. Цитата з: С. 233.

240

В оригіналі вказано 22 квітня, але це простий хибодрук, а не помилка, оскільки далі в тексті йдеться про ухвалення 26 лютого резолюції Комінтерну, яку було затверджено вже після завершення переговорів. — Прим. наук. ред.

241

Там само. С. 233–235.

242

Сутність резолюції передано неточно. У резолюції Виконкому Комінтерну цілком витримано лінію, яку запропонував Ленін, тобто висловлено звинувачення в дрібнобуржуазності та пособництві імперіалізму, а не в націоналізмі. — Прим. наук. ред.

243

Із текстом можна ознайомитися в: Коммунистическая партия вдохновитель и организатор объединительного движения украинского народа за образование СССР. Сборник документов и материалов. Киев : Гос. изд-во полит. лит-ры УССР, 1962. С. 167–169.

244

Помилка, тут мала би бути цифра 15 000. — Прим. наук. ред.

245

Бачинський, П. Панас Петрович Любченко. Київ : Політвидав України, 1970. 144 с.

246

24 березня 1920 року ЦК боротьбистів ухвалив свою останню резолюцію «Про ліквідацію партії»: «1. Українська комуністична партія (боротьбистів) оповіщається НЕІСНУЮЧОЮ; а члени її організовано переходять до К.П.(б)У. по директивам Ц.К. 2. Центральний Комітет Української Ком. Партії (боротьбистів) РОЗПУСКАЄТЬСЯ.» Див.: Юрченко, О. Четверта конференція КП(б)У. К. : Політвидав УРСР, 1961. С. 100.

247

Першу заяву було зроблено 26 січня 1919 року, а друге рішення ухвалено 27 лютого. У: Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр.: збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 31. Кирилюк, Євген. Жовтень і літературна спадщина українського народу. Жовтень і українська культура: Збірник з міжнародного симпозіуму. Пряшів, 1968. С. 13.

248

Тут, на відміну від першої згадки, перекладаємо як «Про Радянську владу» через те, що в кінці йде посилання на українськомовний післявоєнний переклад. Та і взагалі, після грудня 1919 р. назва цієї постанови саме так завжди й перекладалася. — Прим. наук. ред.

249

В. І. Ленін про Україну : у двох частинах. Київ : Вид-во політичної літ-ри України, 1969. Ч. II. С. 359–361.

250

Лист було написано 28 грудня 1919 р., а вперше опубліковано 1920 року в газеті «Правда». — Прим. наук. ред.

251

У тексті оригіналу Автор використав слово «ревком» (revkom), але Ленін його застосував як скорочений варіант позначення Всеукрревкому (Всеукраїнського революційного комітету). — Прим. наук. ред.

252

У Леніна ця думка має інший зміст: С. 407–408: «Боротьбисти відрізняються від більшовиків, між іншим, тим, що обстоюють безумовну незалежність України. Більшовики з цього не роблять предмета розходження, в цьому не бачать ніякої перешкоди дружній пролетарській роботі» (виділення оригіналу). — Прим. наук. ред.

253

В. І. Ленін про Україну : у двох частинах. Київ : Вид-во політичної літ-ри України, 1969. Ч. II. С. 403–410.

254

Винниченко, Володимир. Відродження нації. (історія укр. революції [марець 1917 р. — груд. 1919 р.]). Київ ; Відень : Дзвін, 1920. Ч. 3. С. 494–495.

255

Мається на увазі Перша світова війна. — Прим. наук. ред.