Читати книгу - "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності"

1944 р. — кримських татар депортують із Криму до Центральної Азії після звинувачень у співпраці з німцями.

1945 р. — Ялтинська конференція забезпечує міжнародне визнання нового польсько-українського кордону, залишаючи Львів українській стороні, й робить можливим членство України в ООН; пізніше цього ж року Закарпаття приєднується до Радянської України під тиском Москви, яка змушує Прагу визнати анексію.

1946 р. — насильницька ліквідація Української греко-католицької церкви, лідерів якої звинувачують у підтримці антикомуністичної політики Ватикану та зв’язках із націоналістичним підпіллям.

Світова історія: 1948 р. — початок «холодної війни»

1953 р. — смерть Сталіна припиняє подальше розгортання антисемітської кампанії та переслідування українських культурних діячів за нібито націоналістичні ухили.

1954 р. — Микита Хрущов організовує передання Криму від Росії до України з метою сприяння відновленню економіки півострова, яка постраждала від виселення кримських татар і залежить від постачання ресурсів з материкової України.

1956 р. — початок десталінізації та перетворення української партійної еліти на молодшого партнера російського керівництва в управлінні Радянським Союзом.

1964 р. — усунення Микити Хрущова призводить до завершення культурних поступок з боку режиму, започатковуючи часткове повернення до політичних норм пізнього сталінізму.

1970-ті рр. — апогей епохи застою, що характеризується уповільненням економічного зростання та поглибленням соціальних проблем.

1975–1981 рр. — Гельсінський Заключний акт підштовхує українських дисидентів до організації руху на захист прав людини; КДБ заарештовує та ув’язнює членів Української Гельсінської групи.

1985 р. — Михайло Горбачов приходить до влади й запускає реформи, спрямовані на вдосконалення радянської політичної та економічної системи.

1986 р. — аварія на Чорнобильській АЕС порушує питання про відповідальність центральної влади за екологічну катастрофу та призводить до створення Партії зелених — першої масової політичної партії в Україні.

1990 р. — перші конкурентні вибори до українського парламенту призводять до формування парламентської опозиції і прийняття Декларації про суверенітет республіки, все ще в складі СРСР.

Світова історія: 1991 р. — розпад Радянського Союзу

1991 р. — після невдалого путчу в Москві Україна проголошує незалежність та очолює рух за вихід республік зі складу Союзу. Український референдум на підтримку незалежності 1 грудня 1991 року завдає смертельного удару СРСР.

1994 р. — російські, американські та британські гарантії щодо українського суверенітету й територіальної цілісності за умови подальшого передання Україною ядерних боєголовок, успадкованих від Радянського Союзу, Росії.

1996 р. — нова конституція ділить владу між президентом і парламентом, роблячи парламент важливим гравцем в українській політиці.

1997 р. — Україна та Росія підписують договір про кордони, визнаючи український суверенітет над Кримом і оренду Росією військово-морської бази в Севастополі.

2004 р. — Помаранчева революція, зумовлена широким неприйняттям корупції у владі та російським втручанням у виборчу політику, приводить до влади реформаторського та прозахідного президента Віктора Ющенка.

2008–2009 рр. — Україна заявляє про бажання вступити до Європейського Союзу, подає заявку на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО і приєднується до програми Східного партнерства Європейського Союзу.

2013 р. — Росія починає торговельну війну з Україною, змушуючи уряд президента Віктора Януковича відступити від підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом, що спричиняє масові протести, які стали відомі як Євромайдан і Революція Гідності.

2014 р. — розстріл учасників протестних акцій урядовими військами призводить до урядової кризи та втечі президента Януковича з Києва. Росія розпочинає гібридну війну проти України, захоплюючи Кримський півострів та надсилаючи війська й техніку на Донбас.

2015 р. — російсько-український конфлікт створює найгострішу кризу у відносинах між Сходом і Заходом від часів «холодної війни».

ХТО Є ХТО В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ

Київські князі (до 1054 року)

Хельгі (Олег) (?–912)

Інґвар (Ігор) (?–945)

Хельга (Ольга) (бл. 945–962)

Святослав (962–972)

Ярополк (972–980)

Володимир Великий (980–1015)

Святополк Окаянний (1015–1019)

Ярослав Мудрий (1019–1054)

Правителі Галицько-Волинського князівства (1199–1340)

Роман Великий (1199–1205)

Данило Галицький (1205–1264)

Лев (1264–1301)

Юрій (1301 – 1308)

Андрій та Лев (1308–1325)

Болеслав-Юрій (1325–1340)

Релігійні та культурні діячі (1580–1648)

Іван Федоров[ич] (близько 1525–1583), видавець Острозької Біблії (1581).

Князь Костянтин (Василь) Острозький (1526–1608), волинський магнат, меценат і прихильник реформи православ’я.

Іпатій Потій (1541–1613), засновник і митрополит уніатської церкви.

Мелетій Смотрицький (близько 1577–1633), релігійний полеміст і автор першої граматики церковнослов’янською мовою.

Петро Конашевич-Сагайдачний (близько 1582–1622), козацький гетьман і прихильник православної церкви.

Петро Могила (1596–1646), православний реформатор і митрополит київський (1632–1646).

Козацькі гетьмани (1648–1764)

Богдан Хмельницький (1648–1657)

Іван Виговський (1657–1659)

Юрій Хмельницький (1659–1663)

Павло Тетеря (1663–1665)

Іван Брюховецький (1663–1668)

Петро Дорошенко (1665–1676)

Дем’ян Многогрішний (1668–1672)

Іван Самойлович (1672–1687)

Іван Мазепа (1687–1709)

Іван Скоропадський (1708–1721)

Данило Апостол (1727–1734)

Кирило Розумовський (1750–1764)

Діячі мистецтв і науки (1648–1795)

Інокентій Гізель (близько 1600–1683) — архімандрит Києво-Печерської лаври (1656–1683) і видавець «Синопсису» (1674).

Натан Ганновер (?-1663) — талмудист, кабаліст, автор «Безодні Відчаю» (1653).

Самійло Величко (1670–1728) — козацький посадовець та історик.

Феофан Прокопович (1681–1736) — ректор Київської колегії і радник російського царя Петра І.

Раббі Баал Шем Тов (?-1760) — засновник хасидизму.

Григорій Сковорода (1722–1794) — філософ, поет і письменник.

Олександр Безбородько (1747–1799) — козацький старшина, канцлер Російської імперії, історик Гетьманщини.

Національні «будителі» (1798–1849)

Іван Котляревський (1769–1838) — автор «Енеїди» (травестії «Енеїди» Вергілія).

Олександр Духнович (1803–1865) — закарпатський священик, поет і педагог.

Тадеуш Чацький (1765–1813) — засновник Кременецького ліцею (1805).

Маркіян Шашкевич (1811–1843) — поет і видавець альманаху «Русалка Дністровая» (1837).

Микола Гоголь (1809–1852) — прозаїк і пропагандист української історії та культури.

Тарас Шевченко (1814–1861) — видатний художник, поет і письменник, часто розглядається як батько української нації.

Яків Головацький (1814–1888) — історик, етнограф, видавець «Русалки Дністрової» (1837), а також лідер москвофільського руху.

Микола Костомаров (1817–1885) — історик, політичний діяч і автор першої політичної програми українського руху.

Адміністратори та підприємці (1800–1900)

Арман Емануель, герцог Рішельє (1766–1822) — французький рояліст і губернатор Одеси (1803–1814), часто його вважають справжнім засновником міста.

Микола Рєпнін-Волконський (1778–1845) — російський воєначальник і губернатор Малоросії (1816–1834), де він сприяв поліпшенню умов життя кріпаків і виступав проти руйнування козацьких прав.

Франц Стадіон (1806–1853) — австрійський державний діяч і губернатор Галичини (1847–1848), звільнив кріпаків і дав поштовх українській політичній мобілізації.

Джон Джеймс Юз (1814–1889) — валлійський підприємець, засновник міста Юзівка (нині Донецьк), а також ініціатор розвитку Донецького промислового басейну.

Платон Симиренко (1821–1863) — підприємець і благодійник, який профінансував видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Лазар Бродський (1848–1904)