Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Сар'ян писав, що він перейшов на нелегальне становище. «Я вірю в непокірний дух французького народу і знаю, що він переможе, а зрадників своїх прикує до ганебного стовпа», — закінчував той свого листа. З листа Борро було видно, що художник боляче переживає приниження своєї вітчизни. «Ні, що не кажіть, ми, французи, нічого не навчилися, і, поки нас не наб'ють добре, ми не розворушимося. Але коли вже розворушимося, тоді покажемо, на що ми здатні. У мене немає ані найменшого сумніву, що ми, зрештою, переможемо німців. Інша річ, яких жертв ми зазнаємо…»

У листопаді 1940 року до Василя прийшов Отто Лемке. Він стомлено розсівся у кріслі і похмуро сказав, що в нього погані новини.

— Чи варто засмучуватися, любий Лемке, усе наше життя — самі неприємності! — спробував пожартувати Василь, але есесівець тільки махнув рукою.

— Є відомості, що фюрер наказав генеральному штабові розробити план нападу на комуністичну Росію, — сказав він.

— Що? — прохопилося у Василя.

— Те, що чули!.. Такий план взагалі давно існував, але йому не надавали особливого значення. Ви тільки подумайте: не закінчивши війни на Заході, помишляти про війну з Росією! І взагалі скажу вам по секрету, що воювати нам з росіянами не можна: комуністи — фанатики, їх не поставиш на коліна!.. Обізнані люди кажуть, що вони битимуться до останнього…

— Думаю, цього разу ваші побоювання безпідставні. Гітлер досить розумний, недарма ж він підписав із росіянами пакт про ненапад.

— Дурниці! Нашому фюрерові нічого не варто розірвати будь-які пакти й угоди. Він перед пустими формальностями не зупиниться. Поінформовані люди твердять, що фюрер відклав план вторгнення на Британські острови. Подейкують і про те, що Гітлер готує поїздку до Англії одного свого помічника для переговорів із англійським урядом, щоб у війні проти Росії мати Англію як союзника.

— Ні, це неймовірно!

— Ви дивна людина, Кочеку! Нічому не вірите, вам неодмінно давай докази. Еге ж?

— Так, саме так. Факти завжди потрібні. А особливо вони потрібні, щоб підтвердити неймовірні з точки зору простої логіки чутки, про які ви щойно розповіли!..

— Можна й факти! — процідив крізь зуби Лемке, витяг із внутрішньої кишені кітеля тоненьку книжечку в м'якій обкладинці й подав Василеві. — Скажіть, будь ласка, якщо країна не готується до війни з росіянами, тоді для чого це?

Василь тримав у руках солдатський розмовник, розрахований на те, що фашистські війська незабаром будуть на території Радянського Союзу. Гортаючи сторінки, Василь читав: «Руки вгору!», «Здавайся, стрілятиму!», «Де правління колгоспу?», «Ти комуніст?», «Як звати секретаря райкому?», «Давай хліб, сало…»

— Схоже, що фюрер і справді затіває страшну гру, — пересиливши себе, якнайспокійніше сказав Василь. — А як же газети повідомляють про приїзд у Берлін радянської урядової делегації мало не з Молотовим на чолі?

— Чи ба — делегація!.. Напустять туману і скоріше випровадять. Наші давно набили руку в таких справах. До речі, Кочеку, я надумав кинути роботу в іноземному відділі гестапо і, мабуть, керуватиму нашою агентурою в нейтральних країнах… Чого доброго, війна може так обернутися, що втратиш не тільки всі заощадження, але й головою накладеш.

— Розумна думка!.. Слухайте, Лемке, ви не могли б залишити мені цей розмовник?

— Не знаю… — Лемке зам'явся.

— Скільки? — відверто запитав Василь.

— Тисячу доларів!

— Ну, це ви загнули! Тисячу доларів за таку дрібницю!.. Триста доларів і ні цента більше. — Василь торгувався з есесівцем, щоб у того не склалося враження, що американець надміру зацікавився розмовником. Трохи подумавши, він додав: — Коли хочете знати, нам вигідно, щоб Гітлер встряв у війну з Росією. По-перше, росіяни вгамують трохи його запал, по-друге, і це головне, — ми позбудемося завалу товарів!..

— Триста так триста, — сказав Лемке, пускаючи повз вуха розмірковування Василя. — Тільки цього разу готівкою — може, незабаром я поїду до Швеції або Швейцарії!

Василь відрахував триста доларів і сховав розмовник у сейф.

Він був дуже стурбований. Досі він збирав інформацію про плани гітлерівців щодо інших країн — Франції, Австрії, Чехословаччини, Польщі. Тепер відомості Лемке стосувалися безпосередньо його вітчизни, — було від чого впасти у відчай. Проживши стільки років у Німеччині, він добре уявляв собі, що буде, коли фашистам удасться вступити на радянську землю.

Треба було діяти, — діяти негайно, енергійно і водночас обережно. Дізнатися якнайдокладніше про плани Гітлера щодо Радянського Союзу і вчасно повідомити «батька». Він надумав піти на деякий ризик і побачитися з Кольвіцом. Працюючи в генеральному штабі, той, безумовно, знав про ці плани. Треба було змусити заговорити і фрау Браун, заплативши їй будь-які гроші.

Кольвіц нізащо не погоджувався зустрічатися з кимось, окрім самого «містера Хекоїнга», — таку умову поставив на самому початку їхнього співробітництва. Зустріч американця з працівником генерального штабу, звичайно, могла викликати підозру. Василь боявся не стільки за себе, скільки за Кольвіца, — якби його арештували, зв'язок з генеральним штабом обірвався б. Крім того, Кольвіц міг виказати підпільників та й самого Василя. Але іншого виходу не було. Василь насилу зв'язався з Вебером і попросив влаштувати йому побачення з Кольвіцом.

Побачення відбулося пізно ввечері. Василь розрахувався з Кольвіцом за три останніх місяці й тільки-но хотів спитати про плани війни з Росією, як той випередив його.

— Я знаю, навіщо ви мене викликали і що вас цікавить, — сказав майор. — Так, це правда, є директива розробити детальний план нападу на Радянську Росію. Але це зовсім не означає, що війна неминуча. Спеціалісти вважають, що війна з Росією — безумство, тим більше, що доведеться воювати на два фронти, і вони, звичайно, з усієї сили чинитимуть опір…

— А коли передбачається напад на Росію?

— Цього я вам сказати не можу, просто не знаю.

— Пане Кольвіцу, ви добре розумієте, як важливо для компанії, яку я уповноважую, знати це своєчасно. Я заплачу вам скільки захочете, тільки