Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

Рибалки вже підіймалися пагорбом до пропускного пункту.

— Це вас не стосується, — кинув чоловікам вартовий, нарешті спромігшись зачинити дверцята.

— Що у вас там? — поцікавився чийсь голос.

Ніна визирнула в щілину між дошками. Ханну з Адріком витягнули з фургона й оточили озброєні чоловіки. Натовп місцевих навколо фургона зростав.

— Це просто вантаж для фабрики, — пояснив один із вартових.

— То чому фургон їде вниз?

— Розвертайте фургон і рушайте назад, — гиркнув вартовий солдатам, котрі вже влаштувалися на козлах. Віжки ляснули, й коні ступили кілька непевних кроків уперед, проте рибалки вийшли на дорогу, перегородивши фургону шлях.

— Покажіть, що у фургоні, — наказав кремезний чолов’яга в червоному кашкеті.

Інший ступив крок уперед, розвівши руки в щирому примирливому жесті.

— Ми чуємо, що плачуть діти. Навіщо ви везете їх на збройну фабрику?

— Я незрозуміло сказав, що вас це не стосується? Ми вам не відповідатимемо, а якщо ви втручатиметесь у фієрданські військові справи, ми вповноважені застосувати силу.

У розмову втрутився хтось, кого Ніна не бачила.

— Ви справді збираєтеся стріляти в цих людей?

Зенік притиснулася до іншої стінки фургона й побачила, що безлад біля пропускного пункту привабив ще більше місцевих.

— А чому б їм цього не зробити? — поцікавилася якась жінка. — Вони вже й так отруїли нам річку.

— Замовкни, — просичав солдат.

— Вона каже правду, — погодився корчмар, якого Ніна бачила, коли тільки-но приїхала в містечко. — Ту дівчину з монастиря вже вбили. І Ґерітові всю худобу перебили.

— Хочете стріляти в нас? Ну, то мерщій, — додав хтось. — Не думаю, що вам вистачить на нас куль.

— Ані руш! — крикнув вартовий, але пострілів Ніна не почула.

За мить дверцята фургона знову розчахнулися.

— Що це таке? — здивувався чоловік у червоному кашкеті. — Хто ці жінки? Що з ними сталося?

— Вони… вони хворі, — забелькотів вартовий. — Їх ізолювали заради їхнього ж добра.

— Немає жодної хвороби, — втрутилася з присмерку фургона Ніна. — Солдати ставили на цих дівчатах досліди.

— Але вони всі… невже вони всі вагітні?

Ніна залишила запитання без відповіді, відчуваючи, як настрій натовпу змінюється з підозріливості на відвертий гнів.

— Ви з монастиря? — запитав чоловік, і Зенік кивнула. Жалюгідний сарафан і ці огидні біляві коси додадуть її словам правдоподібності.

— Ці ув’язнені — не жінки, — уїдливо кинув вартовий. — Це гришниці. Вони становлять потенційну загрозу для Фієрди, і ви не маєте права втручатися.

— Ув’язнені? — зі стурбованим виразом обличчя повторив чоловік у червоному кашкеті. — Гришниці?

Юрба підійшла ближче, витріщаючись на жінок і дівчат. Ніна знала все про силу їхніх забобонів. Вона помічала їх у Матаясі, відчувала їхній тиск. Та водночас вона бачила, як поворухнувся тягар, як розуміння зрушило з місця ту, здавалося б, нерухому брилу. Якщо це могло статися з дрюскелле, котрого з дитинства навчали ненавидіти таких, як вона, то могло статися і з цими людьми, вірила Зенік. Дівчата у фургоні не були могутніми відьмами, що сіють навколо себе розруху. Це не були безликі ворожі солдати. Це були висмикнуті з життя й замордовані дівчата-фієрданки. Якщо пересічні люди не помічають різниці, справа безнадійна.

— Сілле? — зойкнув молодий рибалка, прокладаючи собі шлях у юрбі. — Сілле, це ти?

Квола дівчина з жовтявою шкірою розплющила очі.

— Лів? — слабеньким голосом озвалася вона.

— Сілле, — повторив рибалка зі сльозами на очах і заліз до фургона, вдарившись об стелю головою. — Сілле, я думав, ти загинула.

Хлопець укляк, схопивши полонянку в обійми.

— Мерщій виходьте звідти! — наказав вартовий.

— Що ви з нею зробили? — крикнув рибалка, його обличчя стало багряним від люті, а щоки були мокрими від сліз.

— Вона гришниця й ув’язнена…

— Вона моя сестра, — гримнув хлопець.

— А це хто, Ідоні Альґрен? — здивувався чоловік у червоному кашкеті, нахиляючи набік голову.

— Я думала вона поїхала до Дієрнгольма працювати гувернанткою, — озвалася якась жінка.

Ніна глипнула на фабрику. Скільки вже часу спливло?

— Елінор Берґлунд, — промовила вона. — Петра Тофт. Сів Енґман. Янніке Фіскер. Сильвія Вінтер. Лєна Аскель.

— Вони забрали Сілле! — заверещав молодий рибалка. — Вони всіх їх забрали!

Гуркнув постріл. Вартовий із пропускного пункту закляк, націлившись гвинтівкою в небо.

— Досить уже! Звільніть дорогу, або ми…

Гуп. У горах гуркнув перший вибух. Усі погляди прикипіли до фабрики.

— Прозвучало трохи гірше, ніж мало б, — зауважила Леоні.

Гуп. Ще один вибух, а тоді ще один. «Саме вчасно».

— Любий Джеле, — видихнув чоловік у червоному кашкеті, тицяючи пальцем убік старої фортеці. — Гребля.

— От лишенько, Святі, — прошепотіла Творчиня. — Щось пішло не так. Мабуть, я прорахувалася з пропорціями, я…

Пролунало чергове гупання, змінившись жаским ревом. Люди від несподіванки заверещали й кинулися навтьоки з пагорба. Молодий рибалка схопив сестру на руки й вистрибнув із фургона.

— Забираймося звідси! — крикнув він.

— Не встигнемо, — розпачливо кинув чоловік у червоному кашкеті.

Ніна з Леоні вилізли з задньої частини фургона. Високо вгорі від фабрики здіймалися чорні стовпи диму. Та значно страшніше враження справляла стіна води, що мчала на них.

Гребля не витримала, і ревуча хвиля з піною й бризками мчала з гори, викорчовуючи дерева і стираючи все на своєму шляху.

— Може, вона втратить швидкість, — припустив хлопець, міцніше притискаючи свою сестру.

— Біжіть! — крикнула Леоні. — Вода отруєна! Кожен, кого вона торкнеться, приречений. — Нінине серце краялося від виразу провини і страху на обличчі подруги, але саме так мало бути. Фієрда не потребує милосердя. Вона потребує див.

— Це ми накоїли, — рішуче озвалася Ханна. — І ми мусимо це зупинити.

Дехто з містян намагався видряпатися схилами пагорба, та хвиля наближалася занадто швидко.

— Ховайтеся за мене! — крикнув натовпу Адрік.

— Мерщій! — наказала фієрданською Ніна, побачивши, що люди вагаються.

— Леоні, — гукнув хлопець, коли люди вишикувалися за ним клином, — впораєшся?

Вона рішуче кивнула, торкнувшись пальцями коштовностей у волоссі, її вуста заворушилися в нечутній молитві. Ніна подумки почула її застереження: «Отрути — химерна штука».

Хвиля з гуркотом котилася на них, завихрюючись піною та уламками, така висока, що, здавалося, що вона затуляє собою сонце.

— Приготуйтеся! — крикнув Адрік.

Леоні розвела руки.

Адрік простягнув долоню вперед, і хвиля розкололася, розпалася навпіл від закликаного хлопцем буревію, обігнувши містян розлюченим потоком.

Коли вода зійшла, Леоні змахнула руками, і Ніна побачила в повітрі навколо гриші жовтяву хмару. Вона витягала з води отруту.

«Гришниці, — почула Зенік у натовпі. — Дрюс’єн». Відьми.

Вода плюскотіла хвилями, а хмара отрути навколо них і далі зростала. Нарешті потік вичерпався, та