Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

Королівська віверна приземлилася за метр від студента, розвернулась і вдарила хвостом.

— Вам потрібно знати, як шукати слабкі місця у бестій, — ельф відігравав свою роль просто чудово. — А потім натиснути на них як на крапки!

Він змахнув руками і випустив зовсім нешкідливе заклинання. Декілька світлових кульок зірвалося з його пальців, ударило вiверну по крилах. Кова тихо загарчала, відкриваючи пащу і готуючись до наступного плювка.

— Слабких місць завжди кілька!

Студент крутнув кистями… Кова припала на одну лапу і смикнула правим крилом. А в мене від серця відлягло — все гаразд. Вона не передумала.

Зіанар засліпив виверну, але та заплющила очі за мить до заклинання.

— Добре, — прошепотіла я, стискаючи руки в кулаки. — Добре.

Мій підопічний прошепотів собі під ніс ще одну формулу, на виверну зверху впала зіткана з чистої енергії сітка і притиснула до землі. Кова для порядку ще раз рикнула і опустилася, смиренно склавши голову.

Кілька секунд на трибунах панувала тиша. А потім аристократи відмерли, заляскали, хтось щось вигукнув. Здається, це був один із майстрів. Ось тільки збагнути, що саме він сказав, я не змогла.

— Відмінна демонстрація своєї сили, — імператор підвівся зі свого місця і ступив до огорож трибун. Глядачі замовкли, повернулися до Горейна Евуда. — Вам удалося здивувати мене, Зіанар з дому Лісового Шелеста. Забудемо про традиції. Я присуджую вам перше місце у цьому міжакадемічному турнірі. Заслужена нагорода.

До нього зробив крок розпорядник, щось сказав, опустивши голову.

— Останній учасник? — хмикнув правитель. — Хіба щось може змінити? Озвучте список дев'ятки, що залишилася.

Він махнув рукою і, розвернувшись, ступив до виходу. Просто порушуючи всі правила та обриваючи турнір до його традиційного закінчення. Придворні переглядалися, але ніхто не наважився й слова сказати проти рішення Горейна Евуда.

Лорд-розпорядник же втер хусткою піт з чола, витяг з-за пазухи сувій і почав зачитувати імена цьогорічних переможців. Я провела поглядом зниклу в порталі Кову і встала.

Гості теж заворушилися, втрачаючи інтерес. Їх мало цікавив турнір. Головне було з'явитися там, де всі і не викликати невдоволення імператора. А коли пішов він, то й іншим вже не було сенсу затримуватися.

Разом із Ріхтаном ми насилу пробилися через ліниву річку лордів та леді, які обговорювали останній бій. Хтось із страхом, хтось із захопленням.

Але до Зіанара дістатися не встигли, дорогу нам перегородив один із гвардійців.

— Леді Лорейн Атрікс? — чемно уточнив він.

— Так, — я з нерозумінням зиркнула на широкоплечого воїна.

— На вас чекають у в'язниці, де зараз перебуває бестія. Рішення змінили. Дозвольте провести вас.