Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Ек.

На Кольмовому обличчі з’явився примирливий вираз.

— Боюся, я вимушений закінчити свої справи тут до завтрашнього вечора. Я вже забронював місце на кораблі.

— Гавані закриті, — нагадав Ван Ек. — Ви нікуди не попливете.

Джасперів батько спрямував на Ван Ека холодний сірий погляд, від якого в Ніни на руках волосся стало дибки.

— Я чітко відчуваю, що ви мене залякуєте, пане Ван Ек, і мені це не до вподоби.

Якусь мить Ван Ек не відводив погляду. Потім його жадібність перемогла.

— Тоді двадцять чотири години, — погодився він.

Кольм удав, наче вагається.

— Двадцять чотири години. Але я нічого не обіцяю. Я мушу робити так, як буде краще для нашої Асоціації.

— Звичайно, — запевнив Ван Ек, коли вони підвелися й потисли руки. — Ми лише просимо, щоб ви не ухвалювали остаточного рішення, поки ми не запропонуємо своїх аргументів щодо того, щоб перейняти контроль над фондом. Думаю, наша пропозиція здасться вам дуже щедрою.

Кольм глипнув у напрямку, куди пішов Радмейкер.

— Гадаю, я можу це зробити. Гарного дня, добродії.

Коли Ніна повернулася, щоб вийти за ним з їдальні, Ван Ек покликав її:

— Пані Зенік.

— Так?

— Я чув, що ви працювали в будинку «Біла троянда». Його губа трохи скривилася, наче те, що він лише промовив назву борделю, уже було розпустою.

— Працювала.

— Я чув, що їхня Серцетлумачниця час від часу працювала з Казом Бреккером.

— Раніше я виконувала роботу для Бреккера, — безтурботно погодилася Ніна. Краще одразу йти в наступ. Вона взяла Ван Екову долоню у свою руку, зачудувавшись тим, як усе його тіло ніби відсахнулося. — Але, прошу, повірте мені, якби я мала хоча б гадку, де він тримає вашого сина, я повідомила б органи влади.

Ван Ек заціпенів. Безперечно, він не збирався спрямовувати розмову в такому напрямку.

— Я... дякую вам.

— Я не можу уявити страждання, крізь які ви мусили пройти. Як хлопчик узагалі потрапив у Бреккерові лапи? — вела далі Ніна. — Я гадала, ваша охорона...

— Вілан був не вдома.

— Ні?

— Він навчався музики в Белендті.

— І що кажуть про викрадення його вчителі?

— Я... — Ван Ек занепокоєно подивився на Драйдена. — Вони теж збентежені.

— Напевно, він сплутався з поганою компанією?

— Напевно.

— Сподіваюся, він не перешкоджав Казові Бреккеру, — додала Ніна, здригнувшись.

— Вілан не взявся би...

— Звісно ні, — запевнила Ніна, струсонувши манжетами своєї кефти і приготувавшись піти з їдальні. — Тільки дурень узявся би йому перешкоджати.

30. Каз

аз бачив, що Ніна стомилася. Вони всі стомилися. Навіть йому нічого більше не залишалося, як відпочити після бійки. Тіло його більше не слухалося. Каз переступив невидиму межу і просто вимкнувся. Він не пам’ятав, як заснув. Йому нічого не снилося. Однієї миті він відпочивав у невеличкій затильній спальні номера люкс, розмірковуючи над особливостями свого плану, а наступної — блукав у темряві, переляканий і непевний, де він і як сюди потрапив.

Коли Каз потягнувся, щоб увімкнути лампу, його тіло розітнув напад різкого болю. Легкі дотики Жениних рук були нестерпними, коли вона поралася коло його ран, але, мабуть, йому слід було дозволити Краяльниці зцілити його хоча б трохи більше. Попереду на нього досі чекала довга ніч, а оборудка з аукціоном була не схожа на жодну з тих, які він намагався провернути раніше.

За часи свого перебування в лавах Покидьків Каз чув і бачив чимало, але його розмова зі Штурмгондом у солярії перевершила все.

Вони обговорили деталі аукціону, те, що їм знадобиться від Жені, що передбачає Каз із приводу розгортання торгів і приросту. Бреккер хотів, щоб Штурмгонд увійшов у гру на п’ятдесяти мільйонах і чекав, що шуанці підніматимуть ціну на десять мільйонів, а може, і більше. Казові потрібно було, щоб равканці залишалися відданими. Якщо аукціон оголосили, його мусять провести. Неможливо буде відступити ані на крок.

Корсар був настороженим, тиснув, щоб довідатися, як їх найняли для роботи в Льодовому Дворі і як їм удалося знайти та звільнити Кувея. Каз повідомив йому достатньо інформації, щоб переконати Штурмгонда, що Кувей насправді син Бо Юл-Баюра. Проте розголошувати механізми своїх планів чи оповідати про справжні таланти своєї команди він не мав жодного бажання. Каз зрозумів тільки, що в Штурмгонда, можливо, є щось, що він колись хотів поцупити.

Нарешті корсар розправив вилоги свого сюртука кольору морської хвилі та сказав:

— Гаразд, Бреккере, вочевидь, ви обходитеся самою напівправдою і відвертою брехнею, тож, поза всілякими сумнівами, пасуєте для цього завдання.

— Залишилася ще одна дрібниця, — відповів Каз, розглядаючи корсарів зламаний ніс і руде волосся. — Перш ніж ми візьмемося за руки і стрибнемо зі скелі, я хочу точно знати, з ким саме маю справу.

Штурмгонд вигнув брову.

— Ми не бували в спільних подорожах і не обмінювалися одягом, проте мені здається, що ми достатньо культурно познайомилися.

— Хто ви насправді, корсаре?

— Це екзистенційне питання?

— Жоден порядний злодій не розмовляє так, як ви.

— Досить вузьколобо з вашого боку.

— Я знаю, який вигляд мають сини багатіїв і не вірю, що король послав би пересічного корсара розв’язувати такі делікатні справи.

— Пересічного, — саркастично повторив Штурмгонд. — Ви часом не навчалися дипломатії?

— Я розуміюся на угодах. Хто ви? Ми почуємо правду, або моя команда піде геть.

— Ви впевнені, що це буде можливо, Бреккере? Тепер мені відомі ваші плани. Мене супроводжують дві найлегендарніші гришниці на світі, та й я не такий поганий у бійці.

— А я — канальний щур, який витяг Кувея Юл-Бо з Льодового Двору живим. Повідомте мене, як оцінюєте свої шанси. — Його команда не мала одягу чи титулів, щоб змагатися з равканцями, але Каз знав, на кого поставив би гроші, якби в нього хоч щось залишилося.

Штурмгонд зчепив руки за спиною, і Каз помітив, як його поведінка злегка змінилася. Очі втратили свій замріяний блиск, і в погляді з’явилася несподівана вагомість. Узагалі не схоже на пересічного корсара.

— Скажімо, — озвався Штурмгонд, не відриваючи погляду від кеттердамських вулиць унизу, — звичайно, тільки гіпотетично, що король Равки має мережу розвідників, які глибоко вкоренилися в Керчу, Фієрді та Шу Хані, і що